Охоплення населення системою освіти був дуже низький. Розвиток системи шкільної освіти утруднялося також відсутністю закону про загальне обов'язкове навчання. Необхідно відзначити, що до цього часу в багатьох країнах Європи вже давно була подолана масова неписьменність населення і було введено загальне обов'язкове навчання. Однак, хоча формально Закони про загальну освіту були введені в цих країнах раніше Росії, але їх прийняття супроводжувалося тривалої полемікою і боротьбою. Після революції 1905-1906 рр.., Російсько-Японсь-кої війни і реформ 1906-1907 рр.. в думі піднімається питання про прийняття закону про ведення загальної початкової освіти. У 1906 р на розгляд виноситиметься законопроект міністра народної освіти П. фон Кауфмана. Деякі положення цього закону були прийняті 3 травня 1908 згідно з якими було різко увелічино держ. фінансування МНП. Це зіграло дуже велику роль у розвитку системи освіти в Росії. Однак розділ про загальне обов'язкове початкову освіту прийнятий не був. Пізніше в 1910 році, було установалено 4-річне навчання для всіх початкових шкіл. Середні навчальні заклади МНП на 1913 р. були представлені чоловічими і жіночими навчальними закладами. Вища освіта в 1913/1914 рр. було представлено 63 казенних, громадських, приватних та відомчих навчальних закладів вищої школи, в яких навчалося 71379 студентів. Швидко розвивалося на початку XX століття та освіта селян з агротехніки. У 1913 р. в Росії працювало 9000 співробітників сільськогосподарської інформаційно-консультаційної служби. Організовувалися навчальні курси по скотарству і молочному виробництву, впровадженню прогресивних форм сільськогосподарського виробництва. Багато уваги приділялося і прогресу системи позашкільної сільськогосподарської освіти. Наприкінці XIX — на початку XX ст. політиці заборони української мови і культури активно протидіяли «Просвіти», які ставили за мету сприяння освіті українського народу його рідною мовою. Перша організація «Просвіти» виникла в 1898 р. у Львові. Революція 1905—1907 pp. сприяла відкриттю просвітніх товариств у Києві, Одесі, Чернігові, Житомирі, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Миколаєві та інших містах. Вони впроваджували в школи українську мову, історію України, дбали про видання українських підручників, книжок, порушували питання про відкриття українських шкіл, проводили свята за народними традиціями тощо. У цей період видавництвом «Український вчитель» було видано «Українську граматику для школи» Г. Шерстюка, «Арифметику для українських шкіл» О. Кониського, «Граматику (Букварець)» С. Черкасенка та ін. Значну просвітницьку роботу проводив педагогічно-освітній щомісячник «Світло», що висвітлював питання дошкільного, шкільного та позашкільного виховання, відстоював права української школи та української мови в ній. Давав цінні поради вчителям, вихователям, батькам з різноманітних освітньо-виховних проблем. Діяльності товариств «просвіти» протидіяла система самодержавства, з її механізмом переслідувань та репресій. Тож завдяки невтомній праці прогресивних діячів освітянської ниви, громадськості кінця XIX — початку XX ст. вдалося зберегти основи національного шкільництва і традицій, української педагогічної думки. Серед найвидатніших постатей цього періоду, які боролися за втілення ідей національної школи, вшановують К. Ушинського, І. Франка, X. Алчевську, Б. Грінченка, С. Русову, Т. Лубенця та інших.