44.Педагогічні погляди Сковороди.

видатний україн­ський філософ, просвітитель-гуманіст, письменник . Г. Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизня­ної культури. Крім знань філософії, іноземних мов, літератури, тодішньої педагогіки, він чудово співав, грав на скрипці, флейті, філософська, педагогічна спадщина належить до визначних надбань прогресивної вітчизняної культури XVIII ст.

Науково-педагогічні погляди українського мислителя форму­валися під впливом історичної епохи XVIII століття, яку європей­ські культурологи називають епохою Просвітництва. Саме у XVIII ст. на основі значних наукових здобутків стало можливим реально, а не утопічно поставити питання про вдосконалення людини як основи досягнення суспільного прогресу.

Природно, що вирішальну роль у цьому зв'язку зіграли про­фесори Києво-Могилянської академії. Цьому сприяли також його викладацький досвід у Переяславському та Харківському колегі­умах, приватна практика виховання дітей- з багатих українських родин, а також просвітницько-педагогічна діяльність протягом останніх 25-ти років серед простого українського люду.

У світогляді вченого досить чіткою є тенденція, за якою вирі­зняються як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи. Сково­рода до останніх років свого життя глибоко вивчав "Біблію" і був набожною людиною, хоча з іронією ставився до церковнослужителів. Тому ідеалістичні елементи завжди були присутніми у його поглядах. Та слідуючи античній філософії про пізнання світу і внутрішнього духовного стану са­мої людини, він у той же час є матеріалістом.

Загалом у педагогічних поглядах Г.Сковороди чітко відбили­ся тогочасні соціальні протиріччя українського суспільства, а са­ме: знищення українського козацтва, заміна українсько-державної автономії царсько-чиновницьким централізмом.

Відомо, що вперше у педагогіці принцип гуманізму обгрунто­вано представниками епохи Відродження. Заслугою Г.Сковороди є те, що він розкрив цей принцип як розуміння вихователем ду­мок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особисті-сне начало, та в силу виховання. За Г. Сковородою, цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця

Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обгрун­товано Я.А.Коменським. Однак Сковорода значно ширше трактує поняття "народності". Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історич­ними умовами, мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ме­нтальністю народу.

На відміну від своїх попередників, Сковорода висуває ідею "спорідненого", тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяль­ність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. За Г.Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдоско­налення природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насам­перед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.

Розумовий розвиток людини, за Г.Сковородою, необхідний для пізнання навколишнього світу І самої себе - щоб дійти до істини. Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя.Крім рідномов-ності, вчений обґрунтовував необхідність таких навчальних принципів, як доступність, зв'язок навчання з практикою, враху­вання інтересів кожної особистості.

До змісту освіти педагог включав граматику, математику, фі­зику, механіку, музику, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, астрономію, землеробство, мо­раль. Чим глибше і повніше оволодіває людина знаннями, тим більшу потребу вона відчуває у них.

Певний інтерес становлять поради Сковороди щодо роботи над книгою. Основою навчання Сковорода вважав наявність ін­тересу, бажання пізнати нове, до чого має спонукати вчитель. Серед засобів та методів навчання педагог виділяв лекції, допові­ді, бесіди, розмови, диспути. В процесі навчання треба, на його думку, враховувати нахили і здібності дітей, вікові та їх індивіду­альні особливості.

Заслуговують на увагу нетрадиційні форми навчання, що їх використовував сам педагог-просвітитель. Це уроки серед приро­ди з вихованцями Харківського колегіуму, просвітницькі уроки серед простого люду.

Сковорода одним з перших в українській педагогіці зверта­ється до особистості вчителя. На його думку, вчитель має насам­перед дбати і сприяти розкриттю та формуванню у процесі на­вчання природних нахилів та можливостей дитини. Важливим у цьому зв'язку є його положення про взаємоповагу і дружбу між учителем і учнем.

Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до "спорідненої" трудової діяльно­сті. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездарним письменником. Саме через працю реалізується мо­ральне самовдосконалення людини. За Г.Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й та­кими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість і т.д.

Моральне виховання має спиратися на відзначенні подяки.

Запорукою успішного виховання дітей, за Г.Сковородою, ма­ють бути добрі настанови, викорінення поганих звичок. Він ре­комендував у зв'язку з цим такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад, поради та ін. Виховуючи дітей, радив він, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналі­зувати свої вчинки.

Великого значення у розвитку мотивації моральної поведінки особистості Сковорода надавав почуттям. Визначальним у моральному вихованні, за його переконан­ням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді. Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Загалом виховання, за Г. Сковородою, повинно здійснювати­ся насамперед через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як "начало" і "вінець" щастя, як сенс життя людини.