У педагогічній думці цього періоду можна виділити офіційну систему освіти і виховання, яка виражала інтереси панівних класів, прогресивну педагогічну теорію і практику, та псевдонародні педагогічні теорії й ідеї.
Між представниками цих напрямів йшла тривала й гостра боротьба. Вона позначилась на виховній і освітній діяльності, педагогічній та художній літературі.
Прогресивні педагогічні ідеї того часу відображалися в статутах братських шкіл, різних полемічних творах релігійного і політичного характеру, зокрема, в творах видатних діячів братських шкіл Лаврентія та Стефана Зизаніїв, творах Івана Вишенського, Кирила Ставровецького, Іова Борецького та ін.
У літературно-художніх, полемічних, історичних працях письменників і просвітителів України цього періоду знаходимо думки про соціальну роль, характер і значення виховання й освіти. У розвитку педагогічної думки у XVII ст. можна чітко виділити два напрями: орієнтація на зразки грецької культури й освіти (Єпіфаній Славинецький) та розвиток педагогічної теорії і практики на основі слов'янських педагогічних традицій з урахуванням досягнень західної педагогіки (Симеон Полоцький).
Коли у Московській державі визнали важливість потреби мати вчених людей і задумали видрукувати Біблію, то цар Олексій попросив для такої організації вчених з Києва. Отже, 12 липня 1649 року приїхали в Москву українці-справщики, серед яких був і Єпифаній Славинецький. Це була високоосвічена людина. Славинецький придбав славу чоловіка "вельми ученого й мудраго" і мав великий вплив у Москві, він добре знав декілька мов, був "опасньїй претолковник зллинского, славянского й польского діалектов" і лишив по собі "лексикон греко-славяно-латинский".
Через 15 років, прибув до Москви українець Симеон Полоцький, покликаний туди вчити царевичів Олексія І Федора та царівну Софію; навчав він і царевича Петра. Це була людина високої освіти, вже освіти західної; він мав великий вплив у Москві і в державному житті, і в літературі, де особливо вславився як поет. Написав багато праць, і серед них такі, як "Обєд душевний" та "Вечеря душевная", чим зажив собі великої слави. "Псалтир рифмованая" Симеона Полоцького була широко скрізь розповсюджена у Московії, і по наказу царів Івана та Петра її було покладено на ноти.
Єпифаній Славинецький та Симеон Полоцький були першими казнодіями (промовляли проповіді по церквах на відміну від існуючого звичаю в Москві проповіді читати з книжок).
Представників обох напрямів єднало прагнення поліпшити освіту і виховання народу, сприяти піднесенню рівня його культури, відстояти національну незалежність.
Є.Славинецький не дише виправляв помилки у церковних книгах, а й перекладав навчальну літературу з медицини, географії, мистецтва, створював підручники.
Серед праць Є.Славинецького найбільший інтерес, з педагогічного погляду, становить твір "Громадянство звичаїв дитячих". Дослідники встановили подібність цього твору з працею Я.А.Коменського "Правила поведінки ...", а також з твором Ераз-ма Роттердамського "Похвала глупотГ. Однак твір Е.Роттердамського мав розповідальну форму, а "Громадянство звичаїв дитячих"- катехізисну (запитально-відповідальну). Твори Є.Славинецького сприяли утвердженню прогресивних ідей у справі виховання підростаючого покоління.
