У Х ст., після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської азбуки, на Русі поширюється перекладна література. Наприклад, грамоту викладали за твором відомого візантійського вченого і богослова Іоаїїна Дамаскіна. На Русі був також відомий трактат Георгія Хіровоска "О образех'\ створений у Візантії ,що ввійшов потім у склад "Ізборніка" 1073 р. Відомим твором риторичного мистецтва було "Слово" Іоанна Златоуста - візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста користувалися великою популярністю, вони входили до складу "Ізборників'1' 1073 та 1076 рр., збірників "Златоструй", "Ізмарагд", "Златоуст". Невдовзі, вже у XI ст., з'являються оригінальні твори києворуських авторів. Так, у 1051 р. київським митрополитом їларІоном був написаний перший з таких творів -"Слово про закон і благодать". "Слово1'1 складається з трьох частин, які винесені в розширений заголовок: співставлення закону і благодаті, опису поширення християнства на Русі та похвали Володимиру Ярославичу і його сину Ярославу. Як виразник передових поглядів, іаріон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягає на пильному догляді за немовлятами, покаранні за грубе ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.
"Ізборнік" 1073 р. - збірник статей різних авторів, що дозволяв читачам отримати відповіді на різні питання старо- та ново-заповітної історії, філософії, поетики, догматики та деяких науково-природничих уявлень Середньовіччя.
У книзі сформульовано державну концепцію виховання у феодальному суспільстві, що знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори.
У XII столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої - Печорському і Видубицькому монастирях та Софійському соборі - вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був "вот-чим", тобто родовим, Мономаховичів, якоюсь мірою можна віднести і твори Володимира Мономаха - "Повчання дітям" та "Лист до Олега Святославича". Мономах у творі зобразив Ідеальний образ князя, що піклується про свою державу та народ. Велике значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той позбудеться і того, що знає. Особливе значення для нас у "ПовчаннГ Мономаха має його вислів про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.
Він обгрунтував думку про те, що праця є основним засобом запобігання лінощам у дітей. Значне місце у творі відведено ролі прикладу старших у вихованні, особливо батьків. У повчаннях Володимир Мономах розглядає правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставлення до людей, правдивість і чесність. Загалом "Повчання" є визначною пам'яткою давньоруської педагогічної думки XII ст. Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.
Очевидно, за часів князювання Мономаха у Київській Русі вперше зявляються громадські форми опіки над дітьми - сиротами. Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.
Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу.
На зламі ХУІ-ХУІІ століть в українському шкільництві відбувались значні зміни. Під впливом західних течій - гуманізму, реформації та єзуїтської школи, пробуджувались прагнення до вищої освіти, потреби підняти рівень знань.
Нові заклади виникали як початкові: вони мали по три класи - інфіми, граматики, синтаксису. Першу школу було відкрито на кошти київського воєводи князя К. Острозького у Турові , далі - у Володимирі-Волинському , Острозі . Князь запропонував у цих школах вивчення не тільки слов'янської мови, але й грецької та латинської. Вчителями були як православні греки, так і протестанти. Училися тут і діти шляхти, і селянські. З цієї школи вийшли М.Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний, І.Борецький, Д.Самозванець. У друкарні Острозької школи були видані перша повна Острозька Біблія (1581), перша граматика церковнослов'янської мови, три видання "Часослова" та цілий ряд полемічної літератури на захист православної віри.
Навіть прихильники католицизму називали Острозьку школу "колегіумом", оскільки вона не обмежувалась вивченням "вільних мистецтв" і брала до уваги вищі студії, особливо богослов'я. Щоб досягти найвищого рівня школи, К.Острозький запросив до неї найвизначніших учених. Першим ректором Острозької школи був Г.Смотрицький, відомий у той час письменник. Тут працював І.Федоров. До програми навчання Острозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, богослов'я. Вихованці цього закладу вважалися досить освіченими людьмиБезперечно, діяльність князя К. Острозького заслуговує на особливу увагу, але таких меценатів було дуже мало. Магнати не підтримали починання князя.
На початку XVII ст. мережа середніх шкіл стала досить густою, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Холм, Люблін, Бересть, Луцьк, Кам'янець на Поділлі - всі ці міста заснували в себе грецько-слов'янські школи. За змістом і рівнем освіти це були середні школи, що забезпечували досить високу на той час загальну освіту, що не поступалася школам Західної Європи. За організацією ж навчання І розпорядком шкільного життя братські школи перевершували західноєвропейську школу того часу. На початку XVII ст. в більшості братських шкіл стала встановлюватися класно-урочна система занять.
Навчальний рік починався з 1 вересня. Були введені літні канікули , учні стали ділитися на класи. В основу навчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами здійснювалось за демократичними принципами: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на загальних зборах братства, до обрання деякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднІшим надавалась допомога.
Незважаючи на те, що не всі братські школи показали життєздатність й довговічність, вони високо підняли рівень нашого культурного життя: з них вийшла перша українська інтелігенція.