Історія виховання у східних слов’ян сягає глибокої давнини у час відокремлення слов’янської мовної сім’ї від загальноєвропейського масиву.
У V –VІст. н.е. завершилось розселення слов’ян і поділу їх на: східних, західних, південних.
Східні слов’яни, як їх називали роси, анти, склавіни були як і всі слов’яни, тубільним населенням… Вони жили на землях що охоплювали територію від Карпат до Дону, між Дніпром і Дністром…Тут жили поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, в’ятичі, сіверяни, кривичі.
З давніх давен в давні часи східні слов’яни жили родовим племінним ладом, який уже в VIII-ІХст. був уже в стані розпаду, на зміну йому уже приходив і утверджувався новий феодальний лад. Отож східні слов’яни минувши рабовласницький лад, формацію перейшли до феодального. Основним заняттям східних слов’ян було землеробство, скотарство, риболовство, мисливство, бортництво (збір меду диких бджіл) тощо.
В умовах боротьби з суворою природою та войовничими кочовими племенами потрібно було виховати сильних і спритних мисливців, вмілих землеробів – сіячів та орачів, скотарів та риболовів, - людей, які б відзначались військовою доблестю і в разі потреби могли би захищати рідні селища від ворогів.
Так от в процесі праці передавався досвід старшого покоління молодшому і одночасно невід’ємно від трудової діяльності здійснювалося виховання. Воно було невід’ємною складовою частиною від трудової діяльності східних слов’ян.
Праця розпочиналась з виготовлення знарядь праці та користування ними, а для цього необхідні були певні навички та вміння.
Праця, оволодіння навичками і уміннями мали вирішальний вплив на виховання. Саме з цього погляду основна роль у вихованні людини, її розвитку належало матеріальному виробництв. Діти до 5-6 років виховувались матір’ю, дитина була весь час з матір’ю. Пізніше хлопчиків передавали у спільні чоловічі житла, а дівчаток – в жіночі житла, де їх наставниками ставали брати і сестри по матері. Батька діти не знали.
Після матріархату і безладних шлюбів, які характерні були для нього, моногамії, настає час переходу поступово до патріархату і моногамії, тобто до парної сім’ї.
Такий перехід був можливий тому, що в зв’язку з удосконаленням знарядь праці полегшилось добування засобів для існування. Тобто добути їжу можна було при меншій кількості людей, для цього не рідко вистачало однієї сім’ї. Таким удосконаленням знарядь праці було винайдення лука і стріл, застосування вогню, удосконалення знарядь обробітку землі. Завершальним етапом у східних слов’ян була система випробувань, показ що вміють молоді люди – ініціації. Це була система випробувань, своєрідні екзамени на фізичну та трудову зрілість, готовність стати в ранг дорослих (перед старійшинами та старшими людьми).
З удосконаленням знарядь праці удосконалюється землеробство східними слов’янами здійснюється перехід до підсічного землеробства, яке полягало у вирубуванні лісів під площі посіву. Перехід східних слов’ян до осілого способу проживання, освоєння під посів нових земель вимагало робочої сили, скажімо, для розчищення лісу, корчування його під оранку і вирощування відповідних рослин, вимагало об’єднання сил багатьох людей, які жили по сусідству тощо. Тому у V-VІст. у східних слов’ян поширюється велика патріархальна сім’я, яка складалася з кількох поколінь родичів. Виховання дітей у цій сім’ї ґрунтувалось на принципі родового колективізму.
У VІІІ-ІХст. у східних слов’ян з’являється територіальна община. На рівні територіальної сусідської общини виникають такі молодіжні об’єднання, які мали відповідний виховний вплив: 1) союзи ровесників; 2) дитяче побратимство; 3) молодіжні товариства; 4) загони воїнів-отроків; 5) місцевих князів та ін.
Ідеологічною основою у східних слов’ян у дохристиянський період була язичеська релігія. Діти разом з дорослими брали участь у народних святах, хоровому співу, ритуальних танцях, церемоніях, які певним чином формували їхню свідомість.
Великого значення у вихованні дітей у східних слов’ян мали традиції, які включали в себе звичаї, обряди, ритуали, моральні норми.
Особливу увагу у вихованні дітей мало посильне, як уже говорилось, залучення їх до посильної праці: збирання грибів, ягід, плодів, випасання свійської птиці – гусей, тварин – корів, коней та ін.
Приділялась увага вихованню у молоді любові до землі та хліба. З розвитком продуктивних сил, появою більш досконалих знарядь праці від землеробства відділяється скотарство, а згодом ремесло.
