У Стародавній Греції, яка складалась з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами виховання були Спартанська та Афінська.
У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів, які часто повставали. Це завжди непокоїло володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові, виявляти жорстокість і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійснювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей спартіатів-воїнів, стійких та загартованих, майбутніх рабовласників.
Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи виростити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток — воїтель-ниць-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам.
Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони брали участь у криптіях, нічних облавах на рабів, коли загін молодих спартіатів оточував який-небудь міський квартал або район за містом і мав право на вбивство будь-якого раба. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях — змаганнях, їх сікли перед вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18—20 років об'єднувались в групи ефебів.
В Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети виховання. В афінських містах тривалий час існувала традиція, за якою наизаслуженіша людина удостоювалась посади гімна-сіарха — керівника школи для дітей вільних громадян.
До семи років діти обох статей виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку — гінекеї.
Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи культуру тіла. Хлопчики 7—14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «ди-даско» — навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався буквоскладальний метод навчання грамоти. Діти заучували напам'ять літери за їх назвами (альфа, бета, гамма та ін.), потім складали їх в склади, слова писали на навощених дощечках паличкою (стилем). Лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. В школах кіфаристів (музики) учням крім елементарної грамоти надавали літературну освіту і естетичне виховання.
Навчання в школах граматистів і кіфаристів здійснювалось одночасно або послідовно — спочатку в школі граматистів, а потім — кіфаристів. Ці школи були приватними і платними.
У школі-палестрі (школі боротьби) підлітки 14—16 років навчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска і списа), а також плаванню. З ними проводили бесіди з політичних і моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палестрі займалися найбільш відомі громадяни держави.
Юнаки 17—18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), де вивчали філософію, політику, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керуванні державою та займатися гімнастикою.
Юнаки 18—20 років готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання. Вони вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави, брали участь в громадських святах і театральних виставах.
Загалом, у такий спосіб в Афінах утвердилась ідея «калакагатії» (гармонійного розвитку особистості, у якому весь зміст виховання спрямовувався на досягнення фізичної і духовної досконалості). Крім того, найздібніші юнаки продовжували своє навчання ще майже 10 років в академії започаткована Сократом для підготовки філософів і крупних політиків).
Загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи і їх виховання відбувалось в праці нарівні з дорослими.
