1900 року І. Франко опублікував повість "Перехресні стежки". Саме в ці роки він розгорнув боротьбу за реалістичну і народну літературу, за реалізацію її мети - служіння інтересам народу. Він не ідеалізує сільське життя, а показує страждання, голод, нові форми експлуатації галицького селянина. З такою ж увагою і критичністю письменник зображує інші верстви населення - безпросвітні злидні народу, знехтування, голод, самогуб ство, звірячу грубість, з якими доводилось зустрічатись у житті. Саме ці проблеми стають визначними у повістях і романах в період 90-х - перших років XX ст.
Повість "Перехресні стежки" - соціально-викривальний твір, в якому автор намагається художньо вирішити проблеми служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові. Проблематика повісті надзвичайно широка. Це проблеми добра і зла, особистості і народу, бідності і багатства, людської гідності і духовної ницості, людини і закону.
Сюжет твору розгортається двома лініями. Перша - це показ важкого життя зубожілого галицького селянства; друга - зображення громадської діяльності адвоката Євгенія Рафаловича, який постає носієм головної проблеми твору. Він пробуджує свідомі почуття солідарності у селян, шукає поліпшення долі народу, невтомно викриває державну бюрократію тощо. Євгеній користується в житті девізом: "Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?"
Зустріч головного героя "Перехресних стежок" - "мужичого" адвоката Рафаловича - з Регіною, жінкою, яка уособлювала його молодечий ідеал, а тепер виявилася його блідою копією, зустріч зі своїм минулим в образі Стальського, цієї "скотини в людській подобі", і, зрештою, зустріч з селянином, який заблукав недалеко від свого села в молодому сосновому лісі, де "ні стежки, ні прикмети жодної" - це перехресні стежки життєвого й історичного випробування радикальної інтелігенції та її розвитку. Франко ідеологічно й символічно підсумував цей шлях як випробування "серед шляху між минулим і будущим видінням". Таким чином, на рубежі двох віків як надбання XІX ст. Франко підносить революційний демократичний ідеал активної особистості. В образі Євгенія Рафаловича показано діяча радикальної партії Галичини того періоду, коли вона розгорнула роботу по селах і на яку письменник покладав великі надії.
В образі селянина Демка Горішнього, який заблукав у лісі, Франко розкриває долю свого народу, що не знає куди йому йти.
В цьому вболіванні за народну долю - весь пафос повісті "Перехресні стежки".