— історична повість Івана Франка про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів та соціального гноблення. ЇЇ написано з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року на конкурс, оголошений журналом «Зоря», та вперше видано в 1883 році в цьому журналі. На основі повісті знято однойменний фільм.Головні герої. Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Йому 90 роківМаксим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б'ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу.Тугар Вовк — боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців.Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал. У відтворенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема широко відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою. Франко створив художні образи народного проводиря Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, яка перейшла на бік народу, та Тугара Вовка, що зрадив народ і перейшов на бік ворога. Історично правдиво письменник показав шляхи, якими йшли монгольські орди на руські землі, відобразив події весни 1241 року, згадав битву з ворогами на річці Калці 1224 року. Монгольські орди зображені як ворожа сила, що несла смерть і руїну руським землям. Іван Франко змалював образи ватажків монгольських загарбників Пети й Бурунди. Обидва - сильні люди з владними характерами, але славились неабиякою жорстокістю. Але головним персонажем повісті є народ, образ його уособлений в тухольській громаді. Він сам вирішує свою долю і забезпечує собі свободу та незалежність. Тому ідея єдності і глибокий патріотизм є провідною думкою цього твору. Все це зробило повість сучасною та актуальною, а любов до свободи і рідної землі увіковічили її.
