Кiнець XIX столiття позначився в iсторiї українського народу масовим зубожiнням i розоренням селянських мас, коли тисячi селян-бiднякiв, залишились без землi i домiвки i змушенi були шукати засобiв виживан ня в складних суспiльних умовах. Це явище майстерно втiлив Iван Франко в оповiданнi «Добрий заробок»(1881). Вже в самiй назвi твору зримо вiдчувається пiдтекст, гостра сатира на тогочасну дiйснiсть i уряд, який «добре» вiддячив за чесну працю свого громадянина.
Франко, змальовуючи трагiчний, фатальний для життя свого героя випадок, неначе навмисно уникає рiзких слiв гнiву й осуду в його оповiдi. Цим, на мiй погляд, письменник пiдкреслює типовiсть такого випадку: дiд Панько сприймає його як закономiрне явище, навiть iз гумором ставиться до здiйсненого над ним безправ’я. Цим тiльки посилюється наше спiвчуття до нього.
Але спочатку селянин розповiдає про причини, якi змусили його погодитися на «добрий заробок». Вiн — так званий «халупник», у якого нема землi, «всього-на-всього одна хатина та й та стара. А тут жiнка, дiточок двоє, коби здоровi, треба чимось жити, треба якось на свiтi держатися». Вiн весь час у роботi: то мiтли робить i продає їх у мiстi, то, коли приходить зима, дiстає «що вiд людей за роботу». «Але що дiяти, — каже вiн, — треба заробляти, треба як мож своїм свiтом токанити». Правда, з перших же хвилин не лежала у Панька душа до цього пiдозрiлого незнайомця, який був «горбатий, головатий, як сова, а очi у нього сiрi та недобрi, як у жаби». I ось ми знову бачимо Панька разом iз жiнкою у важкiй роботi, коли за тиждень вони зробили сто мiтел. Ледве дихаючи, пiд глузливi питання людей принесли вони їх до мiста, а панок вклав у їх зраненi роботою руки квиток замiсть грошей, за яким вони, як з’ясувалося пiзнiше, повиннi були сплачувати податок.
Посиленням уваги до художньої вірогідності позначене і оповідання «Задля празника», в основі якого лежить лише один епізод із життя галицької Каліфорнії. Особливо виразно виступає в оповіданні роль реалістичної деталі: фабрикант Гаммершляг наказує вирахувати з робітників за святковий одяг для зустрічі цісаря вже після того, як зустріч відбулася і він одержав титул барона «за заслуги для добра краю».
«Історія одної конфіскати».Оповідання складається з 9 розділів і має виразні сценічні риси .Широко вводиться діалог ,швидко міняються картини .Дія відбувається в урядовому будинку .Його ексцеленція щодня переглядав пресу. Не побачивш газети «Сінник польський» яка його особливо цікавила ,бо там повинна була друкуватися хвалебна стаття на його адресу ,він запитав у директора поліції ,чому затримався вихід газети.Переляканий директор зрозумів це як натяк про необхідність конфіскувати газету і дав наказ поліційному комісару ,що відав пресою ,вихід газети затримати.Поліційний комісар подзвонив прокурору.Прокурор підтвердив наказ,хоч не бачив у номері газети нічого протизаконного.
У буржуазних чиновників ,стверджував Франко єдина мораль «Найперше думай і дбай про себе».Цим і умотивовувались їхні вчинки.
Та хоч i терпить Панько лихо, але не втрачає почуття гумору — i в цьому його моральна перевага й перемога над цiсарським урядом. Вiн насмiхається над вiйтом — адже за чотири роки вiн завинив владi 60 ринських, а хату продали лише за 15!
Так, ситуацiя, на думку Панька, смiшна. Але це — смiх крiзь сльози. Таким сумним гумором лише пiдсилюється трагiзм бiдного селянина, який позбувся власної хати.
