Викриттю псевдогероїв і псевдовождів, викриттю зрадництва і запроданства надто завзятих "слуг народу" митець присвячує поему "Похорон". Важливо, що за своїм ідейним змістом твір неабияким чином перегукується з нинішньою соціально-політичною ситуацією в нашій країні. Очевидним є той факт, що автор у символіко-алегоричних відтворює образах дійсні явища суспільних відносин в сучасній йому Західній Україні, де догідництво і зрадництво інтересів народу з боку деяких політичних партій були піднесені на рівень національної політики, а окремі "народні проводирі" плазували перед цісарським Австро-Угорським урядом. Очевидно стан "плазування" є органічним і природним для об- тяжених владою мужів. От тільки напрям догідництва іноді змінюється: Північ, Південь, Захід, Схід.
Отож, не дивно, що І. Франка завжди боляче вражала політика зради корінних інтересів українського народу, яку так "послідовно" і "самовіддано" проводили керівники політичних партій у тогочасній Галичині:
...Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз
Крім того, одним з найвизначніших факторів, що відіграли важливу роль при написанні митцем поеми "Похорон" були також відомі баденівські вибори1897 року, названі Іваном Яковичем "кривавими", адже мали для нього особливо фатальне значення. Через підступні інтриги австрійського уряду, польсько-шляхетських кіл, а головне, агентури партії українських народовців Франко черговий раз не потрапив до державної ради, оскільки представляв особливу небезпеку в благородній справі захисту елементарних конституційних прав свого народу. Пізніше майстер згадуватиме цей факт таким чином: ".Заскочили ...як собаки на перелазі. старця"
Актуальним й таким, що ніби списаний з подій дво-, трирічної давності, а може й останнього двадцятиріччя, видається нині опис Іваном Франком виборів у сучасній йому "конституційній" державі у статті "Русько-польська згода і українсько-польське єднання": "Вся переверзія і глибоко десь укрита погорда до простого народу, погорда до закону і законності у .верховодів виринула тоді, як олива на воду
Якого значення надавав І. Франко поемі "Похорон", можна судити з того, що він декілька разів починав її писати. Нині відомі три варіанти початку твору, написані прозою, один варіант (уривок) віршований і ціла поема "Похорон", що вийшла друком у збірці "Поеми" в 1899 році. Уривки з твору (прозові й поетичні) свідчать про те, яку величезну підготовчу роботу виконав Франко, перш ніж розпочав написання поеми "Похорон". Крім того, вони демонструють, як визрівала ідея поеми, викристалізовувався її сюжет.
Цікавим з точки зору сумних аналогій з сучасністю є прозовий уривок з "Похорону", де головний герой Мирон переходить з революційного табору в протилежний, який автор називає "опортуністично- анархічний" (це дуже схоже на модний нині в певних колах громадськості нескінченний "вояж" із партії у партію, із фракції у фракцію з "благородною" метою "порятунку" знедоленого електорату). Прихід у новий табір герой відзначає пишним бенкетом (добре, якщо власним коштом), що відбувається у величезній залі, куди зійшлося вибране товариство - "сама еліта, сама сметанка, сама ієрархія суспільства" . Франко описує гуляння тієї купки "вершків", майно котрих ще наприкінці ХІХ століття обчислювалося мало не в мільярд, а сімейні і політичні впливи охоплювали добру третину Європи. Читаючи поему, розумієш, що панування елітних згустків висіло на волосинці, і їм допоміг перемогти "плебей і пролетарій" , який зрадив свій народ:
Ось ті, що так тепер сердечно п’ють.