Широкої популярності набула поема-казка Івана Франка "Лис Микита". У ній також використаний відомий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитрого лиса та його пригоди. У цьому творі письменник висміює вади людського суспільства. "И у нас, між хрещеними людьми, не одно таке діється, про яке тут у казці розказано",− наголошує він у передмові.
У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. В образах Лева, Ведмедя, Вовка, Лиса, Борсука уособлені панівні класи тогочасної Галичини − цісар, царедворці, міністри, поміщики. Найхитріший і найспритніший між ними Лис Микита, який не зупиняється ні перед якими злочинами − зрадою, шахрайством, вбивством,− аби забезпечити собі багате, сите життя. Цар звірів Лев робить його своїм найближчим помічником, дає йому необмежену владу, бо й сам "грабує чисто, а не хоче особисто, шле Ведмедів і Вовків". Дрібним мешканцям звірячого царства − зайцям, птахам − немає життя, вони безправні, їх безкарно нищать, пожирають всевладні хижаки.
У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість − казки, байки, пісні про звірів. У ній знаходимо також ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї. "Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений рисунок накладав наші українські кольори",− писав Іван Франко в передмові до "Лиса Микити".