1) селянське життя в морально – етичних, побутових і психологічних вимірах (“Без хліба”, “Дядько Тимоха”, “Хатка в балці” та інші);
2) оповідання про дітей (“Грицько”, “Ксеня”, “Олеся”) та їх навчання (“Дзвоник”, “Украла”);
3) проблематика вчителів і школи (“Екзамен”, “Непокірний”);
4) твори з шахтарського життя (“Батько та дочка”, “Панько”) тощо.
Перу Б. Грінченка належить чимало творів для дітей і про дітей. Глибокий знавець дитячої психології, Грінченко написав ряд оповідань, в яких відображено духовний світ селянської дитини. Ідучи від конкретних життєвих прикладів, Б. Грінченко майстерно узагальнював їх, а довголітня вчительська праця допомагала йому розкривати поведінку дітей у найрізноманітніших ситуаціях. Він дбав, насамперед, про виховну роль своїх творів, прагнув піднести високі гуманістичні ідеали, вчити юних читачів добру.
Виховання з дитини особистості було метою Грінченка - педагога. Заради цього письменник формує особливий стиль дитячих оповідань, зрозумілий дітям, який несе багато пестливих елементів і народної творчості. Саме з фольклору починається ознайомлення дитини з літературою. Кожній віковій категорії притаманне своє світосприйняття, тому твори Грінченка призначені не для маленьких, а для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Його твори встигають запобігти формуванню негативних рис характеру і тому є актуальними і до сьогодні.
Глибиною проникнення у внутрішній світ дитини позначене оповідання Б. Грінченка «Дзвоник», яке за темою і характером розгортання конфлікту не має аналогів в українській літературі. У ньому йдеться про семирічну сироту Наталю, яку після смерті матері віддають до міського дитячого притулку. Уся увага письменника зосереджена на показі моральних страждань дитини, що опинилася в незвичних умовах, у зовсім незнайомому середовищі. Вона живе серед людей, які не хочуть і не можуть зрозуміти її душі. Здавалося б, тепер Наталі стало краще: вона нагодована й одягнена, спить у теплому ліжку, начальниця її не б'є й не лає. Та все ж дитині неймовірно тяжко: щоденне глузування із «селючки», відокремлення від інших, відчуженість тяжким гнітом придавили її.
Образ дзвоника асоціюється у дитини з казарменим режимом. Дзвоник паралізує волю дитини, її думки. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає та несподівано вривається в її спогади.
Дівчатка-сироти виступають героїнями багатьох оповідань Грінченка. Письменник показує їхнє бідування, життєві турботи.
Психологія дитячої душі яскраво представлена Грінченком в оповіданні «Сестриця Галя». Залишившись сиротою, дванадцятирічна Галя замінює меншим діткам матір. І тут розкривається благородне серце маленької трудівниці. Грінченко показав нам поведінку дитини в екстремальній ситуації. Дитина розгубилася менше, ніж старий батько і взяла ситуацію у свої маленькі рученятка. Вона стала єдиною надією та опорою родини Івана Лавруся.
У дитячих оповіданнях Б. Грінченко змальовував дітей, що занадто рано подорослішали, їм довелося стати і за працівників, і за няньок рідним або нерідним малятам. У них немає щасливого дитинства, іграшок, дитячих забав. Весь час відбирають турботи дорослого жорстокого життя, точніше боротьби за це життя. Вони звикають до неї з дитинства, але залишаються людяними, чуйними, доброзичливими. Саме це і бажав довести Грінченко. Людина може залишитися людяною, незважаючи на обставини, головне, щоб серце було добрим.
