"Старосвітські батюшки та матушки" - включає численні живі діалоги й комічні сцени — анекдоти в дусі старовинних інтермедій та малих жанрів усної народної творчості, розгортає паралельні історії двох попівських родин — Моссаківських і Балабух. Деталізовані побутові описи (попівський похорон, вибори "на парафію", старосвітські й "новомодні" весілля, розгульні Різдвяні й Великодні свята, щоденні господарські клопоти тощо) відтворюють атмосферу часу й прикмети тодішнього середовища. Рельєфно виписані, забарвлені гумором, а подекуди й досить гострою сатирою реалістичні типи "батюшок" (Харитон Моссаківський, Марко Балабуха, отець Мельхиседек) і "матушок" (Онися, Олеся, Марта).
Нечуєві-Левицькому імпонують простота побуту й демократичність поведінки Харитона Моссаківського на відміну від нового типу попа — недоука-академіста Балабухи, брутального й пихатого кар'єриста, який прагне будь-що зайняти вигідну посаду благочинного. Добрий піп Харитон не може виломитися зі свого оточення, подібно до інших "батюшок" приймає введення додаткової праці на користь церкви та бере з селян підвищену платню за треби. А його дружина Онися з колишньої чорнобривої жартівниці-красуні обертається на суху, невгамовну й зажерливу попадю. Вона нещадно карає наймитів батогом, переслідує втікачку — робітницю, свариться з дочкою й зятем і повсякчас опиняється в смішному становищі.
"Батюшки" постають не в блискучих ризах, не під час урочистого служіння, а в повсякденному, домашньому житті. Це "перенесення в побут" виявляється промовистим.
Реалістична манера "Старосвітських батюшок та матушок" позначена авторською своєрідністю. Змальовуючи соціальні типи, письменник не забуває про складність, неоднозначність людських характерів. Комічний образ Марка Балабухи часом нагадує дяків — "пиворізів" або подібні постаті в Гоголя (дяк у "Сорочинському ярмарку") чи Котляревського (возний з "Наталки Полтавки"). Балабуха — грубий, часто карикатурний, але не такий уже примітивний, як може видатися на перший погляд. Постать похмурого, пихатого благочинного відтіняється його невдалим сімейним побутом. Балабуха по-своєму любить легковажну дружину, страждає від її поведінки. У хвилини розчарування й відчаю Олесі він жаліє її, прощає минулі зради, ладен забути всі образи. Це надає його характеру особливого, трагікомічного відтінку. А причини поведінки Олесі письменник схильний пояснити невдоволеністю уразливої, "артистичної" натури, сірістю й монотонністю життя.
“Афонський пройдисвіт”. Письменник показав, що житейська суєта, прагнення нагромадження грошей не поминули не лише панотців, а навіть монахів. Сміливо викрив лицемірство, грошолюбство, аморальність, кар’єризм. Головними героями – є доля 4-х чорноризців. Автор знайомить нас зі ще одним пройдисвітом – Капронідосом. Автор вимальовує 4-х отців – о.Паладій, о.Ісакій, о.Єремія, о.Тарасій. Паладій – найбільше гостро розкрито суть релігії. У минулому був священиком, аристократ з багатої парафії, володіє великим господарством, брав велику плату, вирішує стати архієреєм. Ісакій та Єремія – з бідного населення, ставши ченцями, теж починають обирати народ. Тарасій – бурсак, москаль, братається з купцями, не відмовляється пиячити з міщанами. У автора відчутна еволюція в показі духовенства, яка виявляється у переході від гумористичного способу зображення до сатиричного.
