пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

48. Практична і соціально-культурна зумовленість пізнання. Основні гносеологічні принципи.

Процес пізнання має діалектичний характер. У соціальному пізнанні завжди наявні інтереси суб'єкта, який пізнає, тому таке пізнання завжди певною мірою суб'єктивне, одні об'єкти в його процесі сприймаються різними суб'єктами неоднозначно. Ця обставина зумовлює необхідність критичного підходу до оцінки результатів соціального пізнання, їх обов'язкового зіставлення з вимогами об'єктивних законів розвитку людини і суспільства. Крім соціального, система пізнання включає інші його види. Залежно від глибини проникнення у сутність і зміст об'єктів, рівня професіоналізму розрізняють буденне (повсякденне), художнє і наукове пізнання; від способу відображення — історичне, економічне, політичне, правове, моральне, естетичне, філософське та релігійне пізнання; від предмета вивчення — фізичне, математичне, біологічне і та ін. Усі види пізнання, утворюючи діалектичну єдність, розрізняються за механізмами (чуттєве і логічне пізнання), підходами (емпіричне і раціональне пізнання), методами, що використовуються.

Процес пізнання може бути результативним за умови реалізації в ньому вимог принципів об'єктивності, пізнаванності, відображення, творчої активності.

Принцип об'єктивності пізнання вимагає вивчати об'єкт таким, яким він є насправді. Суб'єкти пізнавальної діяльності повинні не вносити в результати пізнання нічого від своєї суб'єктивності (бажань, прагнень, ідейних позицій, переконань, ідеалів, орієнтацій), а керуватися тільки об'єктивними законами розвитку в їх застосуванні для конкретних об'єктів, явищ, ситуацій. Інакше неминучий суб'єктивізм, тобто необгрунтовані претензії окремих осіб на безгрішність, всезнайство, нав'язування ними своїх поглядів, думок, позицій іншим людям, як правило, помилкових і навіть фальшивих.

За принципом пізнаванності, пізнати об'єкт можна таким, яким він є насправді. Суб'єктивне мислення і об'єктивний світ розвиваються за одними законами. Людина здатна адекватно пізнавати матеріальні і духовні об'єкти. Принципових перешкод на шляху руху суб'єктів пізнання від незнання до знання не існує, а агностицизм науково не обґрунтований. Усі спроби агностицизму довести непізнаванність світу посиланнями на його кількісну і якісну нескінченність, безмежну складність, на суб'єктивність людських уявлень про нього безпідставні. В агностицизмі немає аргументів, які б не можна було спростувати теорією пізнання наукової філософії. Разом з тим агностицизм — не антифілософія і не заперечення факту існування пізнання, як іноді стверджується у філософській літературі.

Згідно з принципом відображення, всезагальною формою пізнання є образ. Люди думають, сприймають дійсність за допомогою образів. Образи об'єктивні за джерелом — відображуваними об'єктами та ідеальні за способом існування. Ідеальний образ вторинний, похідний від об'єкта, тому образ об'єкта — не сам об'єкт, а його "копія", причому така, яка лише приблизно збігається з об'єктом, але відповідає йому і включає всі знання та практичний досвід суб'єкта пізнання. Отже, ідеальний образ — не дзеркальна копія і не знак, це не те саме, що й об'єкт або — в об'єкті, а відповідність об'єкту. Якби об'єкт і його ідеальний образ повністю збігалися, то в людей не було б потреби в науковому пізнанні. Покликання науки полягає в тому, щоб кожного разу така розбіжність усувалася.

Принцип творчої активності у пізнанні передбачає вибір суб'єктом об'єктів для вивчення, здібностей і вмінь мислити перспективно, використовувати оптимальні методи і методики, керувати пізнавальним процесом.

Весь комплекс суттєвих зв'язків у пізнавальному процесі виражає принцип практики як основи пізнання. Пізнання розвивається разом із досконалістю практики, поза практикою пізнання неможливе, без практики — безглузде, а практика завжди пізнаванна. У практиці люди матеріалізують свої наміри, перетворюють свої суб'єктивні творчі здібності, замисли, ідеї на форму предметності, на об'єктивно існуючі речі, упредметнюють свої сутнісні сили. У практиці інтегруються зусилля і результати діяльності не тільки сучасників, а й досягнення попередніх поколінь. Нарешті, практика є і вирішальним критерієм істини, виконує в пізнанні критеріальну функцію: дає можливість відокремлювати справжні знання від фальшивих, уникати різного роду помилок. Отже, практика і пізнання — єдність протилежностей. Відношення між ними можуть бути гармонійними, дисгармонійними і навіть конфліктними. Одна з цих протилежностей може відставати від розвитку іншої, а у вирішенні суперечностей між ними вдосконалюються як пізнання, так і сама практика. Всі принципи пізнання є гносеологічною цілісністю, а пріоритетність, абсолютизація одного з них не має обґрунтувань. Тільки об'єктивне знання може бути однозначно істинним. Суб'єкт пізнання завжди соціально-історичний. Знання потрібні для практики. Всезагальні діалектичні закони розвитку матеріального світу є одночасно і законами пізнавальної діяльності людей


08.06.2015; 14:00
хиты: 175
рейтинг:0
Гуманитарные науки
философия
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь