«Філософія життя» формується в середині XIX ст. і об'єднує таких несхожих і водночас єдиних у своїх антираціоналістичних і міфологічних установках на осягнення світу мислителів як А.Шопенгауер (1788-1860), Е.Гартман (1826-1906), Фр.Ніцше (1844-1900), В.Дільтей (1833-1911), А.Бергсон (1859-1941), О.Шпенглер (1880-1936) та ін. На зміну «філософії розуму» прийшла «філософія життя». Засновує «філософію життя» Артур Шопснгауер, котрий вважає, що розум в житті людини і в світі в цілому відіграє скромну, суто технічну роль.
У творчості Ф.Ніцше доцільно виділити три етапи:
I етап (1872-1976 pp.) — Ф.Ніцше розвиває вчення Шопенгауера та розробляє естетичну проблематику (праці «Походження трагедії з духу музики», «Невчасні роздуми»);
II етап (1877-1882 pp.) — вивчає проблеми людського пізнання, виявляє інтерес до позитивізму та природничих наук, піддає критиці мораль суспільства (твори «Людське, надто людське», «Ранкова зоря», «Весела наука»).
III етап (1883-1886 pp.) — надає своїй філософській концепції відносно закінченого вигляду, осмислює метафізичну проблематику, розробляє концепцію «волі до влади» (праці «Так говорив Заратустра», «Антихристиянин», «По той бік добра та зла», «Генеалогія моралі», «Воля до влади»).
З одного боку, Ніцше — прямий ідейний нащадок західноїфілософської класичної традиції — античної філософії, філософії Нового часу. З другого боку, Ніцше є виразником ірраціоналістичної тенденції європейської культури. Злиття цих двох тенденцій багато в чому обумовило багатоплановість і суперечливість як самої творчості Ніцше, так і його наступного впливу.
Головним питанням своєї епохи Ніцше вважає питання про «надлюдину». Ніцше вважав, що розум не є головною характеристикою людини, це є незначна частина нашої душі. Основою життя взагалі і, зокрема, людського, є воля, хотіння, прагнення, тобто активність. Справжньою людиною є та, яка прагне виявити свою силу, свою активність, яка прагне до самовдосконалення «Воля до влади» означає самоствержування, самопереборювання, владу над собою, а не над іншими. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Він стверджує: «Хай гинуть слабкі, їм треба допомагати в цьому, тому що нічого немає гіршого, ніє співчуття».
У творчості Ніцше дається радикальна критика християнських цінностей. Він відкидає християнство, тому що воно завжди було на боці слабкішого, низького, потворного, тому що це — релігія співчуття, заперечує свободу мислення, самостійність дій людини.. Фашистська інтерпретація поглядів Ніцше спотворювала' його думки, перетворювала мислителя в шовініста і людиноненависника, яким він ніколи не був. Відмітна особливість «філософії життя» полягає в тому, що на противагу класичній традиції, яка
розглядала дійсність як жорстко детерміновану певним упорядковуючим началом , її представники оцінюють навколишній світ як «хаотичний потік життя», активний життєвий універсум.. Основним же стимулом всіх дій людини, які визначають водночас і зміст цих дій, є сфера несвідомих життєвих потягів.
На місце пояснення «філософія життя» ставить «герменевтику», тобто те чи інше тлумачення, інтерпретацію світу, яка взагалі-то може бути довільною. На підставі того, що «філософи життя» рішуче заперечували панраціоналізм Просвітництва, їхня позиція отримала назву «бунт проти розуму».
