Фейєрбах відстоює в своїй філософії антропологічний принцип. Сутність його в тому, щоб завдяки людині звести все надприродне до природи, і завдяки природі все надлюдське звести до людини, спираючись на історичні та емпіричні приклади. В центрі філософії повинна знаходитися людина як найвигца істота природи. Звідси його твердження, що людська істота є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом, ні фізіологією, ні психологією, вона -лише антропологія.
Сутність людини, за Фейербахом, — це сама людина, конкретний індивід. Ігноруючи соціально-природну сутність людини, Фейербах акцентує увагу на її природній сутності. Людина має три істотних принципи: розум, волю, серце.
Заперечуючи погляди класиків німецького ідеалізму на проблему людини, яка трактувалася насамперед як духовна істота, Фейєрбах по-новому осмислює поняття суб'єкта. Він для Фейербаха - не «абсолютний дух», не «світовий розум», а реальна цілісна людина в єдності її тілесних і духовних якостей. «Я» Фейербаха — не просто духовний і мислячий початок, а людина, наділена тілом і мислячою головою, реальна істота з усіма просторово-часовими характеристиками, завдяки чому здатна споглядати і мислити.
Отже,Антропологизм Фейєрбаха проявлявся у висуванні на перший план сутності людини, яка розглядається ним як «єдиний, універсальний і вищий» предмет філософії. Але провести послідовно матеріальну точку зору в цьому питанні Фейєрбаху не вдається, так як людина для нього – абстрактний індивід, чисто біологічна істота в теорії пізнання.