Одним з найбільших розумів людства, основоположником німецької класичної філософії є Іммануїл Кант. Не тільки у філософії, але і 8 конкретній науці Кант був глибоким, проникливим мислителем.Людина, етика і право-ось головні теми філософського вчення Канта.Кант вважав, що рішенню таких проблем філософії, як проблеми буття людини, душі, моралі і релігії, має передувати дослідження можливостей людського пізнання і встановлення її меж. Необхідні умови пізнання закладені, згідно Канту, в самому розумі і складають основу знання. Вони-то і додають знанню характер необхідності і загальності. . Відкидаючи догматичний прийом пізнання, Кант вважав, що замість нього потрібно взяти за основу інший – метод критичного філософствування, що складається в дослідженні прийомів самого розуму, у розчленовуванні загальної людської здатності пізнання і в дослідженні того, як далеко можуть сягати його межі. .У своєму вченні про пізнання Кант велике місце відводив діалектиці: протиріччя розглядалося ним як необхідний момент пізнання. Але діалектика для нього – лише гносеологічний принцип, вона суб’єктивна, тому що відображає протиріччя не самих речей, а тільки протиріччя розумової діяльності. .У логічному аспекті теорії пізнання Кант ввів ідею і термін «синтетична сипа судження», що дозволяє здійснювати синтез розуму і даних почуттєвого сприйняття, досвіду.Кант ввів уяву в теорію пізнання, назвавши це коперніканським переворотом у філософії. . До своєї характеристиці людини Кант додає: це істота, наділена продуктивної здатністю уяви.У своїй теорії пізнання Кант часто розглядає і власне антропологічні проблеми. Він виділяє в пізнанні такий феномен духу, як трансцендентальна апперцепція, тобто єдність свідомості, що становить умова можливості всякого пізнання. Ця єдність є не результат досвіду, а умова його можливості, форма пізнанні, що корениться в самій пізнавальній здатності. Кант відрізняв трансцендентальну апперцепції від єдності, що характеризує емпіричне Я і складається у віднесенні складного комплексу станів свідомості до нашого Я як його центру, що необхідно для об’єднання всього різноманіття, даного в досвіді і утворить зміст усіх переживань Я. Це геніальна ідея великого мислителя.Згідно з Кантом, ми пізнаємо тільки явища – мир речей самих по собі нам недоступний. При спробі осягнути сутність речей наш розум впадає в протиріччя.Скрупульозно розробляючи свою концепцію про «речі в собі», Кант мав на увазі, що в житті індивіда, в нашому ставленні до світу і людини є такі глибини таємниць, такі сфери, де наука безсила. За Кантом, людина живе в двох світах. З одного боку, він частина світу явищ, де всі детерміновано, де характер людини визначає його схильності, пристрасті й умови, в яких він діє. Але з іншого, крім цієї емпіричної реальності в людини є інший, надчуттєвий світ “речей в собі», де безсилі привхідні, випадкові, незбагненні і непередбачені ні імпульси у самої людини, ні збіг обставин, ні диктує свою волю моральний борг.
