Філософія Стародавнього світу зародилася співвідносно трьом центрам цивілізації: Індії, Китай, Стародавня Греція. На Сході (Індія) у філософії висловилися особливості менталітету самозаглиблення, самоспостереження, що шукає і осягає істину в глибині власного духовного життя, тому тип світогляду можна назвати споглядальним. Але піти у самого себе від світу до кінця неможливо. Відмовитися від природи можна, тільки дотримуючись правила духовної практики. Інша стихія Сходу - культура Китаю - породила філософію, звернену до природи і її життєвим силам. Звідси тип світогляду - натуралістичний, де у відношенні до світу людина відчуває себе частиною природи, її дух творчий. Парадоксальним виглядає прагнення східної мудрості досягти стану повного розчинення індивідуального в загальному, прагнення зануритися у якусь первісну порожнечу, первісну світову тишу.
Західна цивілізація бере початок у Древній Греції. Греки побачили у світі об'єкти для аналізу. Ставлення до світу виразилося у світогляді дослідника, суворо дотримує дистанцію між собою і об'єктом, який прагне і що встановлює діалог у відносинах, що аналізує самі ці відносини.
Для східного типу філософствування притаманний ірраціоналізм, як методологічна традиція. Ірраціоналізм - це філософія яка,осягаючи позамежні сутності світу, користується надраціональними методами пізнання: одкровення, інтуїція, медитація тощо. В той час як західний тип філософствування керується раціоналізмом. Розум - головний шлях пізнання миру і людини.
На сході переважає етична проблематика, а захід відрізняється розмаїтістю проблематики. На різних етапах історичного шляху висувалися на перший план ті або інші проблеми: онтологічні (ранньогрецька філософія), етико-психологічні (середньовічна), гносеологічні (новий час).