Публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює. Публічне мовлення — це такий матеріал, де найповніше виявляються сліди розумово-мовленнєвої діяльності людини й лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення цієї діяльності оратора.
Види і жанри публічних виступів
Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань, шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Як правило, лекція маг чітку стрктуру — вступ, основна частина, висновки.
Вступ — своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини.
Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановний елемент щодо виконання певних дій.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо.. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.
Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.
Бесіда - чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.
Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:
o ритуальні;
o глибинно-особистісні;
o ділові.
Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:
o індивідуальні;
o групові.
Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .
Основні правила ведення дискусії:
1. Відверто висловлювати думки.
2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
3. Слухати інших, не перебиваючи.
4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
5. Водночас має говорити лише одна особа.
6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
7. Не критикувати себе та інших.
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.
Існує багато форм організації дискусії. Найпоширеніша — це дерево рішень. Цей метод полягає в тому, що у ході дискусії учасники заповнюють таблицю.
Спростування — це доказ хибності тези (твердження, судження, міркування)[1].
Спростування твердження по суті вказує на те, що це твердження з тих чи інших причин не може вважатися істинним (наприклад, не відповідає дійсності). Спростування міркування за формою вказує на те, що воно побудоване з порушенням правил дедукції, містить логічну хибу або посилається на помилкові факти (що не обов'язково спростовує висновок міркування).
Спростуванням також іноді називають критику, аргументоване чи голослівне заперечення твердження.
Відомі такі способи спростування:
· Наведення контрприкладу;
· Доведення антитези (контртези), тобто, тези, протилежної спростовуваній;
· Зведення до абсурду — виведення із спростовуваного твердження хибних наслідків;
· Доведення хибності аргументів, якими обґрунтовується твердження, чи виявлення логічної хиби у обґрунтуванні (таким чином спростовується лише обґрунтування, але не саме твердження).
