пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

60. Редакторська підготовка тексту. Заголовки. Види заголовків. Навести реальні приклади та проаналізувати.

ЗАГОЛОВКИ

Найкоротше і найпростіше визначення поняття заголовка може бути таким. Заголовок — це назва твору або окремих його частин. Однак у контексті видавничої справи та редагування таке загальне, енциклопедичне, визначення потребує  уточнення, конкретизування. Йдеться про те, що редактор у процесі роботи над авторським оригіналом матиме справу із значною кількістю різноманітних заголовків. Цей  своєрідний заголовковий комплекс, завдяки належній організації, може й повинен слугувати справжнім стрижнем цілого  видання. Отож, складовими цього заголовкового комплексу є частини, розділи, підрозділи, параграфи, підпараграфи окремого твору, службової частини видання, назви рубрик, таблиць. Кожна з цих складових може мати власний  заголовок, який нестиме свої специфічні функції.

Види

У науковій та довідковій літературі існує різноманітна класифікація видів заголовків.

Аби безпомилково розрізняти сутність, значення і  місце кожного заголовка в тексті, напочатку редакторові  доцільно навчитися уяснити різноманітність заголовків за трьома головними функціональними ознаками:

• за змістом;

 • за формою зображення;

• за місцем розташування.

За змістом заголовки поділяються на:

• тематичні прості;

 • тематичні складні.

Заголовок тематичний простий у лаконічному  вигляді (здебільшого, від одного до п'яти слів) представляє назву, ідею, наголошує на змістовому акценті тексту чи його окремого фрагмента. Як приклад, назвемо перелік простих тематичних  заголовків п'ятої частини відомої книги О. Субтельного  "Україна. Історія" — "Україна у XX столітті" (видавництво "Либідь"): "Війна і революція", "Українська революція", "Радянська Україна", "Західна Україна", "Відбудова і відновлення" і т. д.

Заголовок тематичний складний являє собою  стислий перелік головних тем, проблем фрагмента тексту або підпорядкованих йому заголовків, який подається перед цим текстом після загального заголовка. У західній  видавничій практиці такий вид заголовка ще називають абреже (від французького abreger, що означає скорочувати). Подавати тематичний складний заголовок на початку розділу або значної за обсягом частини видання є давньою традицією українських видавців. її дотримувався, скажімо, і Сергій Єфремов, створюючи для видання свою "Історію українського письменства".

Виділені тоншими лінійками рядки і є зразком  тематичного складного заголовка.

За формою зображення розрізняють заголовки:

• нумераційні;

• літерні;

• німі.

Заголовок нумераційний — це цифрове позначення порядкового номера того чи іншого фрагмента тексту. Найчастіше такі заголовки подаються у великих за обсягом і складних за замістом виданнях — підручниках, посібниках, монографіях.

Заголовок літерний — це буквене позначення  порядкового номера того чи іншого фрагмента тексту. Сфера поширення такої форми заголовків —  здебільшого довідкові видання (словники, словники-довідники,  довідники, енциклопедії, розмовники), бібліографічні видання (покажчики, бібліографії, реферативні огляди), службові частини всіх інших видань, де передбачені різноманітні покажчики чи солідний бібліографічний апарат. У перелічених вище виданнях заголовок-літера  розміщується, як правило, в алфавітному порядку, маючи легке для відшукування читачем своє порядкове місце серед  заголовків такого ж ступеня.

Заголовок-літера зустрічається, щоправда рідше, і у виданнях, де текст не розміщується за алфавітним  принципом. Скоріше, це продиктовано авторською концепцією або смаком редактора чи видавництва в цілому. Скажімо, фрагменти тексту кожного розділу в книзі Д. Чижевського "Історія української літератури" діляться так (розділ "Класицизм"):

  1. Літературний класицизм.

Б. Початки.

B. Героїко-комічна поема.

Г. Віршова поезія.

У видавничій практиці зустрічаються й комбіновані форми, коли одночасно застосовуються і номерні, й літерні заголовки.

Заголовок німий — це позначення завершення одного фрагмента тексту і початок іншого звичайним пробілом, спуском або кінцевою, нічим не заповненою, прогалиною. Практикується здебільшого у виданнях художньої,  мемуарної літератури, публіцистики. Саме в таких виданнях, де сусідні частини тексту композиційно можуть і не  пов'язуватися, нерідке? немає потреби визначати їх словесно  тематичними заголовками. Однак німі заголовки мають суттєвий недолік: вони можуть непомітно губитися для читача, коли запрограмовані редактором чи автором пробіли  потрапляють, у результаті першої верстки або переверстки, на кінець чи початок шпальти. У такому випадку доцільним видається набір першого слова наступного після пробілу фрагмента тексту прописними літерами, або виділення більшим  розміром лише першої літери такого тексту.

За місцем розташування на шпальті виділимо такі заголовки:

• заголовок на шмуцтитулі;

• заголовок шапкою;

• заголовок у розріз із текстом;

• заголовок у підбір із текстом;

• заголовок віконцем;

• заголовок боковиком.

Заголовок на шмуцтитулі — це заголовок, що  розміщений на лицьовій стороні незадрукованого текстом аркуша. Як правило, такий прийом використовується у великих за обсягом виданнях, які складаються з кількох творів, або в яких складна внутрішня конструкція одного твору,  поділена на частини, глави, розділи. Виділений таким чином текст легше відшукується читачем, виглядає в усій книзі підкреслено самостійним. Шмуцтитул традиційно подається на правій, непарній, сторінці книжкового видання. Тому поява його не на своєму місці (на лівій, парній, сторінці) свідчить про непрофесій- ність видавця. Досвідчений редактор, разом із таким же верстальником, навіть твір класичної літератури, в якому ні скорочувати, ні додавати нічого не можна, може підігнати під наперед запрограмовані шмуцтитули та відповідні  заголовки на них.Шрифтова гама та сюжетні ілюстрації шмуцтитулів безумовно мають відповідати єдиному стилю оформлення видання, починаючи з обкладинки та титулу. Нумерація  сторінок (колонцифри, колонтитули) тут не зазначаються. Подаємо схематичні приклади заголовків, уміщених на шмуцтитулах книг: заголовок у поєднанні з графічним матеріалом  та заголовок у поєднанні з цитатою.

Заголовок шапкою — це заголовок, що подається з певним спуском у верхній частині сторінки. Назву шапки він отримав тому, що собою ніби покриває (вкриває) весь текстовий ряд задрукованої сторінки. За важливістю і ступенем покриття наступних  фрагментів тексту такі заголовки стоять на другому місці після заголовків на шмуцтитулах. Отож, усі наступні заголовки будуть також перебувати під покриттям шапки. Доцільність заголовка шапкою виправдана у виданнях одного твору із складною рубрикацією, або кількох творів, об'єднаних однією темою (скажімо, тематичний збірник статей). Для редактора важливо пам'ятати, що шрифтове  вирішення, форма подачі і розмір спуску заголовків шапкою в кожному конкретному виданні мусять бути однаковими.

Заголовок у розріз із текстом є меншим за  підпорядкуванням від заголовка шапкою. Ключове слово "у розріз" передбачає певну його автономію між закінченням одного фрагмента тексту і початком наступного: він ніби розрізує ці частини, з'єднуючи їх своєрідним містком — словесною назвою. Стоїть окремим рядком і має декілька варіантів розміщення на шпальті: а) посередині шпальти; б) з абзацного відступу; в) у правому чи лівому краї шпальти; г) з верхньою і нижньою відбивкою; д) лише з верхньою відбивкою .

Заголовок у підбір із текстом фактично відкриває абзац і "домінує" над незначним за обсягом наступним фрагментом тексту, що складатиметься з кількох абзаців до кількох сторінок. Як правило, такий  заголовок набирається шрифтом такого самого розміру, як і  наступне речення, але відрізняється від нього напівжирним виділенням (рідше — міжлітерним пробілом). Має верхню відбивку. Через свою простоту не завдає жодного клопоту при складанні чи переформатуванні тексту.

Заголовок віконцем є своєрідним врізуванням в  основний текст .На відміну від попереднього —  складний для технічного виконання: будучи закритим текстом із трьох боків, має вміститися максимум у три-чотири  "поверхи", без переносів у словах. Одна з важливих технічних вимог: довкола віконця не має бути абзацних відступів.  Відрізняється від основного тексту напівжирним шрифтом. Цей тип заголовка найпоширеніший у навчальних  виданнях. Не розриваючи текст, він виконує роль своєрідних кустодів — так званих сторожових слів чи понять, які  візуально систематизують виклад матеріалу, сприяють його засвоєнню. Традиційно студентам подобається поділ низки підтем, скажімо, одного параграфа на заголовки віконцем, оскільки у такий спосіб твориться щось на зразок конспекту. Тому видавці, незважаючи на складність верстання,  вимушені йти на це.

 Заголовок боковиком. Сама назва вказує, що такий заголовок вміщується збоку тексту, на правому чи лівому березі шпальти .Його ще називають заголовок на маргіналії (від латинського margo — край, межа). Потреба в таких заголовках виникає в кількох випадках: а) коли концепція видання не передбачає розривання тексту заголовками; б) коли характер видання спонукає до виокремлення таких заголовків із тексту для їх простішого  відшукування читачем (скажімо, в довідниках); в) коли поле шмуцтитулу чи звичайної шпальти,  відведене для ілюстрації, залишається незаповненим. У яких виданнях доцільно це робити? По-перше, у виданнях подарункового або поліпшеного характеру з широким форматом шпальт, що дає можливість нетрадиційно подавати весь заголовковий комплекс; по-друге у виданнях довідкового чи навчального  характеру для спрощення пошуку інформації; по-третє, у виданнях з  переважанням ілюстративного  матеріалу для чіткішого виділення заголовків і текстівок.


10.12.2014; 21:56
хиты: 162
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
журналистика; сми
журналистика
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь