• змальовував долю окремих людей на фоні суспільного життя;
• зображував людські характери з різних сторін, причому не застиглими, а в динаміці;
• показував життя в контрастах;
• підпорядковував форму драми завданням змісту, що сприяє миттєвості розвитку дії. Герої розкриваються в дії, а не в словесних характеристиках;
• використав не рівномірність розвитку подій у п'єсі, а концентрацію дії в кульмінаційних її сценах; гнучке переведення дії з одного плану на інший з наступною зміною ритмів у сюжеті.
Творчий доробок письменника складав 37 п'єс, 154 сонети і дві поеми.
У першій половині 90-х років XVI ст. Шекспір створив найжиттєрадісніші комедії, історичні хроніки, а також трагедію «Ромео і Джульєтта».
Він написав ряд хронік, п'єс на сюжети минулого Англії: «Річард III», «Генріх IV».Звернення до історичних сюжетів не було випадковим, бо розпочався процес формування нації, а значить, з'явився інтерес до історії батьківщини. Автор викривав королів-тиранів, які прагнули не народного добробуту, а лише особистого благополуччя, створював образи ідеального монарха («Генріх IV»), виступав прихильником абсолютної монархії. Сюжети запозичував із стародавніх хронік, використував усні легенди.
-«Король Річард III» Річард III — король-лиходій, потвора від народження. Всю свою волю і талант він спрямовував на досягнення влади і захоплення трону, зокрема спланував убивство всіх, хто стояв на його шляху — брата, принца Уельського Едуарда, за те, що звався Георгом. Ця буква, згідно з пророцтвом, повинна була вбити дітей Едуарда IV, короля Англії (маленьких небожів), — а потім він розірвав стосунки зі своїми спільниками. Маючи талант перевтілення і гострої спостережливості, Річард ІІІ домігся кохання леді Анни, дружини свого брата — Едуарда, яка знала йому справжню ціну і вважала вбивцею чоловіка і свекра. Коли ж вона стала непотрібною для нього, Річард вбив і її. Наприкінці твору стало відомо, що граф Річмонд убив Річарда III. Шекспір показав, що такі риси людей нового часу, як розум, ініціатива, активна боротьба за своє щастя, перетворювалися на зло і були спрямовані на ошукання і пригнічення оточуючих.
Комедії Шекспіра різнобарвні, їх можна назвати драмами: настільки серйозні в них конфлікти, складні характери героїв, поставлені важливі соціальні, історичні і психологічні проблеми. Однак у добу Шекспіра твори з благополучним кінцем називалися комедіями. Головна тема майже усіх комедій — тема кохання, опір та інтриги оточуючих і, нарешті, перемога світлого почуття.
-«Угамування непокірливої» (1593). Шекспір докорінно переусвідомив стару середньовічну тему про «злих дружин».
Багатий дворянин із Падуї мав двох дочок: старшу непокірливу Катерину і слухняну покірну Б'янку. Він пообіцяв видати молодшу доньку заміж, за умови одруження старшої, яку ніхто не хотів брати за її гострий язик та непокірливість. До Падуї приїхав молодий дворянин Петруччо із Верони, який хотів одружитися з багатою жінкою, незважаючи на її вік, характер і вроду. Його товариш Гортензіо запропонував йому посвататися до Катерини, оскільки Петруччо й сам теж був гострий на язик. Ось що про нього говорив слуга: «Пусть только она ему одно словечко наперекор скажет, — он ей такую фигуру отмочит, что от её фигуры ничего не останется, и будет она на свет глядеть вроде слепого котёнка».
Коли Петруччо дізнався, що за Катерину дають півволодінь у розмірі 20 тис. крон, попросив її руки і призначив весілля через тиждень. Перед зустріччю з нареченою вирішив робити все наперекір, оспівувати її благодійність і настирливість.
У день весілля з'явився у старому брудному одязі, дав стусана попу, самовіддано і гучно молився, цілував наречену так, що луна йшла по церкві, не дозволяв залишатися на бенкеті у батька ні на хвилину. Катерина намагалася наполягти на своєму, але боялася чоловіка. Коли подружжя поїхало до замку Петруччо, вона впала у багно, бо було підрізано стремено. У замку він не давав їй їсти, наполягаючи на тому, що їжа погано приготовлена; не давав спати, а коли вона починала дрімати, то сварився. Катерина була готова на все, лише б чоловік заспокоївся. Коли той почав говорити на місяць, що це сонце, — вона погодилася з ним; коли ж на чоловіка сказав, що це жінка, — теж не заперечувала. Тоді Петруччо вирішив поїхати з нею на весілля до її молодшої сестри. Б'янка виходила заміж за молодого і заможного дворянина Люченціо. Він опередив інших претендентів, проникши у її дім як учитель. Батько Б'янки погодився віддати доньку за умови, якщо згоду на шлюб дасть і батько нареченого теж. Оскільки Лючен- ціо приїхав навчатися в університет, а батько був далеко, то замість нього одягли в багатий одяг слугу і назвали Вінченція. Справжній батько, довго не отримуючи вістей від сина, вирішив перевірити, чим той займався. Він направився до Падуї, де по дорозі і зустрівся з Петруччо й Катериною. Від них дізнався про весілля та адресу свого сина. Коли ж побачив свого слугу, що назвався його сином, був здивований і збентежений, бо вирішив, що той вбив Люченціо. Здивування було ще більшим, коли слуга не впізнав чи не захотів упізнати у ньому свого хазяїна. Раптом в костюмі простолюдина з'явився Люченціо. Пояснив батькові свій вчинок і попросив його благословення на шлюб. Петруччо, Люченціо і Гортензіо уклали парі, чия дружина покірніша. Вирішили, що переможе та жінка, яка перша прийде за покликом чоловіка. Люченціо наказав Б'янці прийти до нього, але вона відмовила. Гор- тензіо наказав своїй вдові з'явитися до нього, вона відповіла, що чекає, коли він сам прийде. Коли ж Петруччо покликав Катерину, та миттєво з'явилася, чим здивувала всіх. Коли ж прийшли Б'янка і вдова, — Катерина дала їм настанову, як треба догоджати чоловікові. Непокірлива змирилася.
Героїня непокірлива тому, що вона всіма силами своєї пристрасної натури піднімалася проти середньовічних звичаїв, згідно з якими жінка у всьому повинна коритися чоловіку.
Головна думка: чоловік мусить стояти вище за жінку, але й жінка повинна поважати і кохати чоловіка лише тоді, коли він дійсно стоїть вище за неї.
-«Багато шуму з нічого» - з 1598 по 1599.
У даній комедії є дві сюжетні лінії: комічна і любовна. Любовну лінію утворюють Бенедикт і Беатріче, Клавдія і Геро. Комічну лінію утворюють Маргарита, Урсула, Леоната, Клавдія і Дон Хуан.
Головними героями цієї п'єси є Дон Педро, Геро Леоната і Клавдія. Їхні стосунки розвиваються таким чином: вони хочуть одружити Беатріче і Бенедикта, і, змовившись, підлаштовують все так, щоб Беатріче і Бенедикт закохалися один в одного. Вони підлаштовують все так, що Беатріче чує розмову про те, який полум'яною любов'ю любив її Бенедикт, а Бенедикт чує розмови про те, як пише йому любовні листи Беатріче. Беатріче і Бенедикт спочатку при кожній своїйзустрічі не пропускають нагоди посміятися одне над одним і сказати ущипливо що-небудь щодо іншого. Під час здійснення плану Дону Педро Леоната і Клавдія, вони розуміють, що хоч і не показують виду, але люблять один одного. Головним героям п'єси протистоїть Дон Хуан і його помічник, Борачіо. Клавдія хоче одружитися з Геро, а брат Принца хоче цьому поміщати і помститися своєму братові. Він просить Борачіо і Маргариту влаштувати «побачення». Він хочепідставити Геро, і зробити так, щоб Клавдія на ній не одружився. Але, врешті-решт, змова розкрита, і всі винні, за винятком Дону Хуана, покарані.
Ідея цієї п'єси, або скоріше головна думка цієї п'єси полягає в тому, що було багато шуму через нічого. Ніхто нічого поганого не зробив, а через одну людину було стільки шуму.
