пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

35.Своєрідність сонетів В. Шекспіра: провідні мотиви, художні особливості.

Шекспірівська форма сонета

Кожне літературне обдарування, якщо воно могутнє, створює власну поетичну форму. Шекспір не створив такої в англійському сонеті, а лише продовжив і розвинув її. Це три катрени і два останні рядки з висновком, майже афористичним. Саме такою формою користувались попередники та сучасники поета. Не настільки новими виглядають і теми сонетів, на що зауважив сам поет в одному з віршів. Але сміливий автор віртуозно грав зі звичними образами і темами англійського сонета, наблизив до зразків високого — побутове, повсякденне, зробивши і його спорідненим прекрасному.

Як і в класичному італійському сонеті, кожний вірш присвячений одній темі. Як правило, Шекспір дотримується звичайній схемі: перший чотиривірш містить виклад теми, другий - її розвиток, третій - підводить до розв'язки, і заключний двовірш в афористичній лаконічній формі виражає підсумок. Іноді цей висновок зі сказаного вище, іноді, навпаки, несподіване протиставлення всьому, про що говорилося раніше, і, нарешті, у деяких випадках простий висновок, який поступається у виразності попереднім чотиривіршам - думка ніби затихає, заспокоюється.

У ряді випадків Шекспір порушує цей принцип композиції. Деякі сонети являють собою послідовний від початку до кінця розвиток однієї теми за допомогою безлічі образів і порівнянь, які ілюструють головну думку.

Розглядаючи "Сонети" Шекспіра, необхідно насамперед точно уявляти собі вимоги композиції, якимт повинен був підкоряти свою уяву поет. І, щоб оцінити це мистецтво, треба навчитися бачити, як він умів підкоряти цю тверду схему своєму задуму, ідеї. Вчитуючись у "Сонети", можна бачити, як Шекспір все більше опановував цією складною формою. У деяких, особливо початкових сонетах ще почувається скутість поета - форма як би тягне його за собою. Поступово Шекспір досягає тієї волі володіння формою, коли ні сам він, ні ми вже не відчуваємо її соромливих рамок, і тоді виявляється, що в 14 рядків можна вмістити цілий світ, величезний драматичний зміст, безодню почуттів, думок і пристрастей.

Дотепер розглядалася зовнішня сторона сонета. Звернемося тепер до того, що складає його внутрішню форму.

Як уже сказано, у кожному сонеті розвивається лише одна тема. Оригінальність поета аж ніяк не в тому, щоб придумати її. Нерідко Шекспіра сонетна поезія, та й лірика взагалі були так багаті, що всі можливі теми одержали вираження у віршах поетів. Уже Петрарка, родоначальник поезії епохи Відродження і батько всієї нової європейської лірики, у своїх сонетах вичерпав весь запас тем, присвячених щиросердечного життя людини, особливо почуттю любові.

Кожен поет тієї епохи, який писав ліричні вірші, і зокрема сонети, знав, що вразити новизною сюжету він не може. Вихід був один: знайти нові виразні засоби, нові образи і порівняння, для того щоб усім відоме зазвучало по-новому. До цьому і прагнули поети епохи Відродження, у тому числі і Шекспір.

Ще Петрарка визначив основу внутрішньої форми сонета, його образної системи. В основі її лежало порівняння. Для кожної теми поет знаходив свій образ чи цілий ланцюг образів. Чим несподіваніше було уподібнення, тим вище воно цінувалося. Порівняння доводилося нерідко до крайньої степеня гіперболізму. Але поети не боялися перебільшень.

Безліч образів, які виникають у кожному сонеті Шекспіра, спаяні внутрішньою єдністю. Чим же воно досягається? Злитістю ідеї й образу. Італійці називали це словом "concetti", англійці "conceit", і буквальна українська відповідність цьому терміну - "концепція". Концепція ця є художньою. Сутність її в тому, що думка, почуття, настрій, усі невловимі і важко виразимі щиросердечні рухи виражаються через конкретне і наочне, і тоді виявляється, що між духовним і матеріальним світом існує нескінченна кількість аналогій.

У сонетах, як і в поемах, окремі випадки є приводом для широких узагальнень, що стосується всього життя. Іноді здається, що мова йде про щось чисто особисте, скороминущий настрій, але поет неодмінно зв'язує його з чимось великим, що знаходиться поза ним. У драмах Шекспіра й особливо в його трагедіях ми зіштовхуємося з таким ж сполученням приватного і загального.

Поети Відродження, і особливо Шекспір, дуже гостро відчували протиріччя життя. Вони бачили їх і в зовнішньому світі й у душі людини. "Сонети" розкривають перед нами діалектику щиросердечних переживань, зв'язаних з почуттям любові, що виявляється не тільки джерелом найвищих радощів, але і причиною важких мук.

"Сонети" Шекспіра належать до видатного зразкам ліричної поезії. У лірику, як правило, звикли бачити вираження особистих почуттів і переживань поета. У першій половині XIX століття, у пору панування романтизму, коли в поетичній творчості бачили головним чином засіб самовираження автора, затвердився погляд на "Сонети" як на ліричну сповідь Шекспіра. Поет-романтик Вордсворт, відроджуючи форму сонета, що исчезнули в поезії XVIII століття, писав: "Цим ключем Шекспір відкрив своє серце".

Такий погляд одержав широке поширення. Багато дослідників Шекспіра вирішили, що "Сонети" у самому точному змісті автобіографічні. У них стали бачити поетичний документ, у якому Шекспір розповів факти свого особистого життя й особисті переживання. Стали дошукуватися, хто ж ті особи, про які розказано в сонетах, - друг і кохана Шекспіра? Що стосується друга, то, на думку багатьох дослідників, ім'я його зашифроване ініціалами в присвяті, якою відкривається перше видання "Сонетів". Присвята говорить: "Тому єдиному, кому зобов'язані своєю появою нижченаведені сонети, пану W.Н. усякого щастя і вічного життя, обіцяних йому нашим безсмертним поетом, бажає доброзичливець, що ризикнув видати їх. Т.Т.".

Друга особа, яка згадується в "Сонетах", - кохана поета. По імені вона не названа. У ті часи автори сонетів давали дамам, яких вони оспівували, піднесені поетичні імена. У Сидні - це Стелла, у Деньєла - Делія, у Драйтона - Ідея і т.д. Шекспір не подбав навіть дати своїй улюблений умовне поетичне ім'я. З "Сонетів" ми довідаємося тільки, що вона смаглява, чорноволоса і не відрізняється вірністю в любові. За нею затвердилося ім'я "Смаглявої леді Сонетів" (the Dark Lady of the Sonnets).

Окремі сонети, не зв'язані ні з темою дружби, ні з темою любові. Це просто ліричні міркування поета про різні життєві питання. Ці сонети здаються більш глибокими і більш зрілими, чим ті, котрі присвячені оспівуванню юного друга. Є в них думки, що перегукуються з трагедіями, написаними Шекспіром у перші роки XVII століття. Особливо цікавий у цьому відношенні 66-й сонет, близький по думках до знаменитого монологу Гамлета " чиБути не бути...".

У сонетах Шекспіра є внутрішня подвійність. Ідеальне і реальне співіснують у сонетах Шекспіра в складному сполученні, як і в його драматургії. Шекспір з'являється тут те як поет, що віддає борг піднесеній і ілюзорній романтиці аристократичної поезії, те як поет-реаліст, що вкладає в традиційну форму сонета глибоко життєвий зміст, що часом вимагає образів, далеких від галантності. Хоча в "Сонетах" Шекспіра багато реального, не можна сказати, що тут він з'являється винятково як поет-реаліст. Боротьба реального з ідеальним тут не увінчалася повним торжеством реального.

"Сонети" Шекспіра – справжній шедевр англійської лірики епохи Відродження. Крізь умовність і штучні рамки форми в них пробилися справжні людські почуття, великі пристрасті і гуманні думки


05.12.2014; 18:50
хиты: 287
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
средневековая литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь