пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

30. Франсуа рабле - великий французький гуманіст. Роман «Гаргантюа і Пантагрюель». Комічна енциклопедія життя тогочасної Франції, зв’язок роману з народною сміховою культурою середньовічча.

Творчість Франсуа Рабле (1494-1553) становить вершину французької літератури Відродження. Великий письменник був типовим зразком ренесансної людини - діяльним, допитливим, всебічно освіченим. Рабле відразу зійшовся з вченими-гуманістами, зокрема з Етьєном Доле і Депер'є, зачитувався творами європейських гуманістів. З великих сучасників особливе захоплення в нього викликав Еразм Роттердамський. У листі до нього в 1532 р. Рабле називав нідерландського гуманіста батьком своїм і матір'ю, поборником істини, запевняв, що всім цінним у собі зобов'язаний Еразму. Багато часу Рабле приділяв коментуванню античних медичних текстів, видав «Афоризми» Гіппократа, античні юридичні документи. В Ліоні остаточно сформувався гуманістичний світогляд Рабле. Тоді ж він і приступив до написання великого твору «Гаргантюа і Пантагрюель».

Різноманітні в романі форми і прийоми комічного, вироблені Рабле під впливом фольклорної традиції. [257] Тут - і пародія, і шарж, і карикатура, і буфонада, але визначальним є гротеск, який проймає всю образність роману. Гротеск існував у мистецтві різних народів з давніх часів, але сам термін «гротеск» вперше був вжитий у добу Відродження в Італії. Наприкінці XV ст. при розкопках підземних частин терм Тіта у Римі було знайдено цікавий живописний орнамент, який і назвали по-італійському «la grottesca» (італ. grotta - грот, підземелля). Для цього орнаменту характерна дивовижна вільна гра рослинними, тваринними і людськими формами, які переплітаються між собою. Поступово терміном «гротеск» почали називати не тільки особливий вид живописного орнаменту, а й відповідні явища інших видів мистецтва, зокрема літератури. «У вузькому смислі гротеск, як і в античному настінному живописі,- чудернацьке переплетіння форм чисто геометричних, рослинних, тваринних і людських. Жива й мертва природа, особливо рослинне й тваринне царство, переходять тут одне в друге. Елементи виписані з усією правдоподібністю природної натури, але фантастичними є сполучення, взаємопереходи форм і ціле. Гротеск - мистецтво переходу життя з одного стану в інший... Зближаючи далеке, сполучаючи взаємовиключаюче, порушуючи звичні уявлення, гротеск в мистецтві споріднений з парадоксом у логіці»(1).

У Рабле система образності і комізму будується в основному за гротесковим принципом, на сполученні взаємовиключаючих начал, реального і фантастичного, високого і низького.  В образах велетнів суміщається торжество плоті і висока духовність, «брат Жан - водночас і породження світу монастирських мурів і насмішкувате його заперечення» (2). Своїх фантастичних героїв Рабле поміщає в умови сучасної письменникові дійсності, проявляючи абсолютну байдужість до правдоподібності у співвідношенні розмірів. Гаргантюа, прогулюючись вулицями Парижа, може запросто сісти на вежу Нотр-Дам, але живе у звичайному будинку; Пантагрюель своїм язиком прикриває від зливи цілу армію, у його роті розташовані два міста, а подорожує він на звичайному кораблі, сидить за звичайним столом і розмовляє з своїми друзями - звичайними людьми.

Сміховий ефект у романі Рабле значною мірою досягається широким використанням чисел гротескного характеру. За спостереженням М. Бахтіна, у Рабле всі кількісні цифрові визначення безмірно перебільшені, гротескні, подані зі смішною претензією на точність у таких ситуаціях, коли точний підрахунок загалом неможливий та й не потрібний. Наприклад, у розповіді Панурга про його турецькі пригоди є фраза: «...З міста, рятуючись від вогню, вибігло шістсот - та ні, які там шістсот! - більше тисячі трьохсот одинадцяти псів...» (кн. II, гл. 14). «Тут є і гротескове перебільшення, та ще з різким стрибком (від шестисот відразу до тисячі трьохсот), і знижуючий предмет підрахунку (пси), і цілковита непотрібність і надмірність точності, і неможливість самого підрахунку» (1).

М. Бахтін, який досліджував творчість Рабле в її зв’язках із народною традицією, вперше ввів до наукового обігу термін сміхова культура. Монографія вченого «Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья» значною мірою сприяла розумінню сміхових форм як закономірних і своєрідних явищ. Методологічне значення для вивчення сміхової культури мають висновки М. Бахтіна про універсальний характер народного сміху, зумовленість його форм. Досліджуючи карнавальний сміх середньовіччя як історично визначену форму сміхової культури, вчений звертає увагу на специфічну природу народного сміху, викривлені уявлення про яку були сформовані естетиками нового часу.

Вчений визначає карнавальний сміх як святковий, а тому всенародний («сміються всі, це — сміх «на загалі») [67]. Прикметною рисою народно-святкового сміху середньовіччя є спрямованість не лише на предмет осміювання, а й на тих, хто сміється. Вчений доводить, що найбільша відмінність між середньовічним сміхом і чисто сатиричним сміхом нового часу полягає в тому, що перший — амбівалентний — «виражає точку зору цілого світу, що постає, куди входить і той, хто сміється», а другий — заперечуючий — протиставляє явище, яке висміюється, тому, хто висміює: «цим руйнується цілісність сміхового аспекту світу, смішне (негативне) стає частковим явищем» [68]. Таким чином, сміхова культура — це термін, що в первісному значенні вживається для кваліфікації середньовічної європейської культури.


05.12.2014; 18:48
хиты: 258
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
средневековая литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь