Франческо Петрарка посів важливе місце в італійській та європейській літературі Відродження як засновник гуманізму, перший теоретик і поет. Він заклав основи класичної філології, виступив неперевершеним майстром жанру сонету.Народився Франческо Петрарка 20 липня 1304 року в родині флорентійського нотаріуса П'єтро ді Паренцо ді Гардзо, якого прозвали Петракко, і Елітти Каніжда- ні. Коли Франческо став дорослим, то заради звучання латинізував прізвище батька і став називатися Петраркою. Батько письменника був пов'язаний дружбою і єдністю політичних поглядів з Данте, належав до партії «білих» гвельфів.
Життя поета умовно поділяють на такі періоди:а) Авіньйонський період (1327—1337 рр.), коли він жив у Джакомо Колонни, вивчав і розшукував античних класиків, здійснив подорож до Парижу, підготував наукове видання «Декад» Тіта Лівія, здійснив у квітні 1336 року сходження на гору Мон-Ванту. Перейшов на службу до брата Джакоми кардинала Джован- ні Колонна. З метою краще пізнати людей і світ, здійснив подорож по Франції, Фландрії, Брабанту, Ренанії, наприкінці 1336 побував у Римі, який полюбив назавжди.
б) Воклюзький період (1337—1341 рр.), коли придбав за 15 миль від Авіньйона маєток — невеличкий будиночок. Це місце на багато років стане його притулком для роздумів та поезії. У Воклюзький період життя відбулися головні події в біографії Петрарки як людини і письменника. Його інтерес до планів і спроб Кола ді Рієнцо (познайомився з ним у 1342 р.) встановити в Римі народне правління все більше відділяло його від авіньйонської курії, а з 1347 року остаточно призвело до розриву стосунків з кардиналом Джованні Колонна. Жахлива епідемія чуми в 1348 році забрала життя багатьох друзів і Лаури (вона померла 6 квітня 1348 р.). У цей час відбулася зустріч із Дж.Боккаччо у Флоренції. У 1350 році поет знову відвідав Рим з нагоди ювілею церкви, і з цього року, за його власним твердженням, він відмовився від чуттєвих насолод.
в) Пермський період (1343—1345 рр.)Етика поета глибоко християнська: він засудив гріхи, закликав до добра, покори Богові та морального вдосконалення. Водночас висловлював і зовсім нові думки, які зробили його першим^гуманістом Європи. Поет прагнув земного щастя, задоволення собою та людьми. Його ідеалом було вічне життя, наповнене радістю творчої праці.
Ідеал Петрарки — активна творча особистість з чіткою позицією борця зі злом, яка не уникала політичної діяльності. Сам він все життя боровся за єдність Італії. Петрарка — людина складна, суперечлива, самозакохана, пихата і недовірлива. Він ніколи не нехтував святотацтвом і лестощами.Помер 20 червня 1374 року в день свого народження, сидячи за роботою, з пером у руці
Петрарка одним із перших став збирати рукописи античного світу, досліджувати і пропагувати їх, оскільки середньовічна церква намагалася знищити їх як вияв язичництва. Він засвоїв не лише мову і склад, але й думки давніх авторів. В античності поет намагався знайти основу націоналізму, культу земного життя і людської особистості, намагався перебудувати життя на античний лад, але разом з тим не зміг побороти в собі аскетичний світогляд і забобони середньовіччя. Тому його творчість — це протиріччя. В ній він намагався поєднувати елементи феодально- церковної і буржуазно-гуманістичної культури, обирав між старою і новою мораллю, між чуттєвою любов'ю і усвідомленням її гріховності. Як і всі люди Ренесансу, був багатогранним: вивчав історію, філософію і літературу, зібрав велику бібліотеку античних авторів, однак частіше звертався до Вергілія і Цицерона. Його цікавили біографії діячів Риму, про що свідчили такі праці філософа, як «Про славетних чоловіків» (1338 р.), «Про достопам'ятні події» (1343 р.). Свою пристрасть до античності він пояснював у «Листі до нащадків».
Йому вдалося знайти втрачені листи і промови Цицерона, хроніки Плінія, твори Квінтіліана. Петрарка перший переклав італійською мовою епос Гомера і твори Платона. В античності його перш за все захоплював інтерес до людини, її земного життя, яке він протиставляв аскетичному ідеалу Середньовіччя.
Художня спадщина Петрарки складалася з двох частин — латиномовної та іта- ломовної. До першої належала збірка «Буколічні пісні», куди увійшло 12 еклог. У ній поет оспівував життя пастухів. Латиною написана і комедія «Філологія» та епічна поема «Африка» у дев'яти книгах.До італомовних творів належали поеми «Тріонфі»(«Тріумфи») та збірка ліричних пісень «Канцоньєре» («Книга пісень»), які й забезпечили поетові всесвітню славу.
