Представники доби стали називати себе гуманістами. Так представники нової ідеології підкреслювали, що їхня мета — задоволення земних людських інтересів, створення гідних умов життя. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення давніх рукописів, пам'яток мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя. Для гуманістів було властиве:
• сприйняття людини як цілісного й складного організму, який складався з двох рівноправних начал — плоті і духовності;•утвердження права людини на щастя вже на землі, а не лише в раю;• прагнення до ідеалізації образу.•орієнтація на зразки античної літератури та мистецтва;• розуміння життєвих благ і пристрасті як необхідної частини людського життя;• поширення любові не лише на релігійні цінності, а й на людину;•повага людини до людини за її якісною оцінкою;• руйнування старого уявлення про людину: її бачили не рабом, а творцем. При цьому віра в необмежені людські можливості не означала відмови від віри в Бога.
Правителі схилялися перед гуманістами, кожен намагався їх залучити до свого двору. У зв'язку з цим поширювалося меценатство, яке, зі свого боку, призвело до негативних результатів: розвитку самолюбства і зверхності, продажності. Гуманісти часто продавали свій літературний талант негідним правителям, а своїм пером захищали їхні інтереси.Для мислення, ідеології і культури Відродження головною тенденцією став перехід від геоцентричного до антропоцентричного розуміння світу, тобто визнання творчих здібностей людини, розуму, прагнення до людського щастя. Свій внесок у формування гуманістичного напрямку зробили поети Італії Данте і Петрарка. Вони піднесли гідність людини, відвели їй центральне місце в ієрархії світової сутності.
Культура Відродження формувалася, відштовхуючись від середньовічних принципів, у боротьбі з ними. Між ними не було значного історичного розриву. Проте образ вольової, інтелектуальної людини—творця своєї долі, самого себе — створено лише в добу Відродження.У суспільному житті велике значення мав театр. Були побудовані перші публічні театри, які мали стаціонарне приміщення і постійну трупу. Збільшилася кількість бродячих акторських труп. Існував і придворний театр. Театри задовольнялися грубо збитими підмістками, в них майже не користувалися декораціями. Постановка комедій і трагедій супроводжувалася музикою і танцями. Вершини свого розвитку театр доби Відродження досяг в Англії.
Література Відродження стала найбільшим досягненням культури Ренесансу, оскільки саме в ній проявилися нові уявлення про людину і світ. Об'єктом зобра- ження стало земне життя у всьому його розмаїтті, що й відрізняло літературу Відродження від літератури Середньовіччя.Провідними темами стали боротьби людини за щастя і любов.Ознаки літератури: глибокий інтерес до особистості; сатиричний елемент і духовний протест; уславлення краси людини;зв'язок з життям; проникнення в людську природу і висвітлення внутрішнього її світу; прагнення відгукнутися на питання людського буття; звернення до національної історії і легендарного минулого;створення творів національними мовами;пошук нових поетичних форм.
У період Відродження з'явилися нові літературні жанри: сонет, новела, публіцистика, реалістичний роман. Трансформувалися і набули остаточної форми антична ода, елегія, епіграма. Ренесанс відкрив трагедію і комедію, змінив сюжет творів — утвердження міфологічного, історичного і сучасного. Широкого розповсюдження набув жанр пасторалі. У різних формах представлено епос: поемою й лицарським романом.
