Міська література з'явилася наприкінці XII ст. Для неї були властиві здоровий глузд, схильність до колоритних картин буденного життя, зокрема селянських і міських низів. Міська література рідко виступала проти феодальної системи, а в основному обмежувалася лише критикою тих чи інших сфер її діяльності, причому критика була більш жартівливого, ніж сатиричного характеру.Міська література опанувала цілий ряд жанрів лицарської поезії, суттєво їх змінюючи. Виникла публіцистична, сатирична та жартівлива лірика, яка була позбавлена музичного супроводу, складалася з коротких віршованих розповідей побутового змісту; з'явилися великі сатиричні та алегоричні романи, багата й різнобарвна дидактична література. У розвитку міської поезії провідна роль належала Франції. Саме тут виникли найбільш досконалі зразки міських жанрів, які мали значний вплив на розвиток літературної творчості інших країн, що розвивалися на схожих підвалинах, хоча з деяким запізненням.Найбільш популярним жанром міської літератури у Франції були фабльо — невеличкі віршовані розповіді про потішні, комічні випадки, які мали викликати сміх. Проте характер сміху міг бути різним.Простіший тип зводився до анекдоту чи чистого гумору, що з'явився на комічній ситуації, грі слів тощо.Другу групу утворили фабліо з більш розвиненими сюжетами, в яких сміх мав певну спрямованість. У них висміювались дурість чи надмірна довірливість, прославлялися кмітливість, вправність рук і розуму.Основу для фабльо звичайно складало буденне життя класів, з яких утворювалися великі нації. Автори цих невеличких розповідей, наповнених простотою і жартом, проникали в усі куточки міського й сільського життя, відображуючи з усією повнотою внутрішній світ селян і буржуа, хоча й не переслідували викривальної мети. Творчість поета Особистість Війона суперечлива і складна. З одного боку, над ним тяжіють середньовічні уявлення, з другого - йому властиве азартне вільнодумство, в якому виразно відчутні настрої нової епохи - епохи гуманізму. Все це втілилося в його поезії, глибоко ліричній, пройнятій незнаною до того у французькій літературі силою і гостротою особистого почуття. В творах Війона поєднались трагізм і іронія, релігійність і чуттєвість, благородство й брутальність; він славить плотські утіхи і кається в цьому, блюзнує і страшиться атеїзму, з болем пише про трагізм життя і фривольно глумиться над ним.
До поетичної спадщини Війона входять дві поеми - "Малий заповіт" (1456), "Великий заповіт" (1462), а також балади і вірші інших жанрів, його твори підготовлені попереднім розвитком французької міської поезії. Найвизначнішим твором є "Великий заповіт". Основна лінія сюжету - лірична, це - аналіз поетом своєї особистості, свого життєвого шляху. Крім того, за ходом цього самоаналізу поет вставляє в розповідь з різної нагоди окремі балади і рондо. Він розповідає про своє життя, повне злигоднів, про захоплення, страждання і блукання, про голод і нужду, якими пояснює своє безпутство, мріє про достаток, висміює лицемірних і жадібних до грошей ченців, скаржиться на гірку долю і водночас радіє життю, благає людей про милосердя й іронізує над усімаТема кохання у "Великому заповіті" розкривається переважно в дусі надмірного еротизму. Значна увага у творі приділяється зображенню життя бідних городян з його радощами і бідами.
З тих балад, що не увійшли до "Великого заповіту", цікавою є глибоко патріотична "Балада проти ворогів Франції", в якій поет посилає прокляття всім, хто бажає Франції лиха.
До того ж в своїй творчості Війон не просто передав настрої людини перехідної епохи, але на власному прикладі показав болісні шляхи самопізнання, печаль і радість критичного мислення, що втратило старі вірування, але ще не підготовленого до створення ренесансного ідеалу.
