Особливо важливе значення для історії культури скандінавських народів мало освоєння Ісландії (870-930). Спочатку в Ісландію переселилась частина норвезької знаті та вільних селян, незадоволених посиленням королівської влади та феодальних відносин. Віддаленість цього закинутого на край світу острова, добре захищеного від зовнішніх воєнних нападів, наявність вільних земель сприяли створенню тут суспільства, в якому довго зберігаються архаїчні риси докласового, родового ладу та його ідеології. Ісландське суспільство складалось з вільних общинників - бондів. З родової знаті вибирали старійшин - годі, які одночасно були жерцями та суддями. З 930 р. верховним органом правління в Ісландії став «альтинг» - всеісландські народні збори, які відіграли важливу роль в ісландському суспільстві. «На альтинг приїжджали, щоб добитись правди та справедливості, обмінятись новинами, обміркувати поточні події. На альтинг збирались як на народне свято. На ньому знайомились, укладали торгові угоди і влаштовували шлюби, знайомились з законами і судовою процедурою, змагалися в іграх, слухали розповіді про подорожі... розповідали саги, декламували вірші. Альтинг вважають колискою ісландської літератури і порівнюють його роль у житті ісландського суспільства з роллю столичного міста, в якому зосереджене культурне життя країни і розквіт якого зумовлює розквіт культури народу».
У 1000 р. на альтингу за мирною угодою між язичниками і християнами офіційною вірою було визнано християнство. Але християнська релігія не справила помітного впливу на суспільний і духовний уклад ісландців. Християнство ще два століття мирно співіснувало з язичництвом і перемогло його більше в сфері офіціальних обрядів, ніж у сфері переконань.
У середині XII ст. зі зростанням майнової і соціальної нерівності, зміцненням родової знаті (хьовдінгів) в Ісландії посилились внутрішні розбрати. Могутні хьовдінги у своїй жадобі багатства і влади нехтували моральними принципами та законами доби ісландського «народоправства». В 1262 р. Ісландія втратила свою незалежність, підпавши під владу норвезьких королів, які здавна мріяли про підкорення цього багатого острова.
У період незалежності (870-1262) в Ісландії була створена багата і свого роду унікальна література. В ній іноді важко розмежувати народну творчість та усвідомлене, індивідуальне авторство, сиву старовину і сучасність, варварську жорстокість і вишукану манірність. У той час коли в Європі вже загинула язичницька культура, тут, зберігалась і створювалась література, яка багато в чому відтворила звичаї, вірування та народно-епічну традицію германо-скандінавської язичницької старовини. Та разом з тим, порівняно з кельтським епосом, пам'ятки скандінавської словесності відбивають вищий ступінь художньої свідомості.Древньоскандінавська література складається з пісень «Едди» (еддична поезія), поезії скальдів і прозових творів - саг.
Саги. Ісландці створили також багату прозаїчну літературу, так звані саги (ісланд. saga - те, про що розповідають). Складались саги з X по XIV ст., запис та письмова обробка їх почались з другої половини XII ст. Початок письмовій обробці саг поклали ісландські клірики - творці історичних праць. Ісландські саги надзвичайно різноманітні за змістом. Багато саг історико-побутового змісту, в них розповідається про подорожі у різні країни. Так, «Сага про Ейрика Рудого» містить цікаві відомості про відкриття Гренландії та Північної Америки. В деяких сагах говориться про походи вікінгів у Стародавню Русь.«Сага Олафа Трюгвасона» дає цінний матеріал про Київську Русь і князя Володимира, зображеного мудрим і освіченим правителем. «Сага Олафа Святого» - це розповідь про династичні зв'язки королів скандінавських країн з Київською Руссю. З історією норвезького королівства нас знайомлять «королівські саги». Найзнаменитіша з них, «Хеймскрингла» («Коло земне»), створена Сноррі Стурлусоном на основі усних переказів та письмових історичних джерел.
Саги напівісторичного і легендарного характеру називались «сагами давноминулих часів», фантастичні за змістом - «брехливими сагами», або «бабусиними казками». В ці часи виникали також прозаїчні переробки пісень героїчного епосу. Найбільш самобутніми і цінними у пізнавальному відношенні є родові саги, або їх ще називають «саги про ісландців» (їх близько 60). У них відображено побут, вірування, суспільні відносини скандінавів епохи вікінгів.
Сага - це художній твір, створений на основі історично достовірного матеріалу. Спочатку сага існувала в усній традиції, потім пройшла через письмову та літературну обробку. В процесі запису, очевидно, зазнала певних змін уже в дусі XIII ст. Саги про ісландців анонімні. Вони створені людьми, які, напевно, не вважали свою розповідь вимислом, вони вірили в те, що розповідали. У ті далекі часи в ісландській мові і не було слів автор, писати, письменник.
Головна тема родових саг - родові чвари, помста, що роздирали ісландців у «вік саг».. У житті людей того часу, чоловіків і жінок, велике місце займало поняття «честі» - особистої і родової.
Сагам властивий об'єктивний, стриманий тон розповіді, безхитрісне, тверезе викладення фактів, подій, учинків. Автор ніби розчинився в розповіді; його нема .Характеристика дійових осіб поступово складається з вражень про їх поведінку та вчинки. Детальний опис відомостей про родословні, родинні зв'язки, опис місцевості та ін. збільшують ступінь «достовірності» цих докладних розповідей. На відміну від стилю кельтських саг та поезії скальдів, мова родових саг бідна на художні прийоми. В ній відсутні метафори, порівняння, нема в сагах і елемента фантастики. Драматична напруженість посилюється віршованими вставками - віршами скальдів, яких у сагах чимало.
Поезія скальдів. В Норвегії та Ісландії протягом XI-XIII ст. дуже популярною була поезія скальдів - один з найоригінальніших видів творчості в усій світовій літературі. Скальди - дружинні співці та придворні поети - користувались великим авторитетом.
Поезія скальдів була актуальною, зверненою до сучасників. Ісландські скальди прославились як неперевершені майстри складання похвальних пісень - панегіриків, які називались драпами (дослівно - «бойова пісня»). В драпах скальди оспівували бойові подвиги конунга і його дружини, мудрість і силу правителя. Вважалось, що така пісня приносить славу, вдачу. Тому скальдів щедро одарювали і старались привернути до двору. Складали вони також і лайливі пісні про ворогів та недругів. Цих пісень боялися; вірили, що погане слово могло накликати біду.
Поезія скальдів відзначається складністю метричної форми і вишуканістю поетичної мови. Скальди створили складну систему поетичних синонімів- так звані хейті, і метафоричних, умовних поетичних перифраз - кеннінгів, якими замінювались найбільш вживані у віршах поняття. Поезія скальдів була насичена кеннінгами і хейті. Завдяки їм вона ставала пишномовною, таємничою, урочистою, що дуже подобалось сучасникам.
У період розквіту поезії скальдів у ній відбились свободолюбство та героїка епохи вікінгів. Це барвистий світ кораблів, що мчать під червоними вітрилами назустріч славі та багатству; світ конунгів, котрі щедро обдаровують скальдів, дружину. Часто тут прославляють бога Одіна, покровителя поетів. Є тут же місце і для воронів, вовків, вічних супутників смерті.Видатним скальдом був Егіль Скалагримссон (X ст.) - знатний, свавільний та охочий до багатства вікінг.
