2.Література Раннього Середньовіччя. Ірландський(кельтський) епос, його основні цикли. Уладський цикл.

Раннє Середньовіччя — період європейської історії, що почався після падіння Західної Римської імперії. Тривав близько п'яти століть, приблизно між 500 та 1000 роками. Література раннього Середньовіччя була представлена клерикальною літера­турою (від лат. — церковною) та архаїчним епосом.Клерикальна література посідала чільне місце, тому що головну ідеологічну роль у суспільстві відігравала церква. Вона була представлена різними жанрами.

Життя святих — короткі розповіді про життя, благочестиві подвиги та страждання людей, канонізованих християнською церквою, іноді їх називали агіографією (від грецьк.: святий і пишу). Джерелом житій стали сказання про християнських мучеників у Римській імперії та тексти Біблії, а також апокрифи (від грецьк.: таємничий, заповітний) — неканонізовані, тобто не визнані церк­вою релігійні тексти, перекази тощо. У добу раннього Середньовіччя заявив про себе архаїчний епос, перші ознаки якого виникли у найдавніші часи в різних народів. Він побутував в усній формі і був представлений героїчною епопеєю та піснею патріотичного змісту з історич­ною основою, яка виконувалася народними співцями, як правило, під акомпане­мент національного музичного інструменту. Xоча епос у кожній країні мав свої на­ціональні особливості, йому були притаманні і спільні риси: міфологізація минулого, коли опис історичних подій поєднувався з міфами та казками;зображення боротьби людини з силами природи, що втілені в образах драко­нів, чудовиськ і велетнів;наділення головних героїв — казково-міфологічних персонажів надзвичайною силою та фантастичними здібностями (літати, ставати невидимим, зменшуватися тощо);єдність фантастичного, незвичайного з реальною дійсністю, історією.

Героїчний архаїчний епос мав загальнонародні і загальноепічні риси: протиста­влення героя і ворога, різні види описів, елементи міфологізації, своєрідні повтори (трикратні), розвинутий діалог, зачини, кінцівки, усталену систему художніх засо­бів: гіперболізацію, постійні епітети, урочистий стиль, широту охоплення подій у часі, просторі, повноті зображення, розвинуту зовнішню сюжетність та драматизм, оскільки описувалися битви, поєдинки. У сюжеті переважали казкові образи та си­туації. Поетика ранніх зразків такого епосу тісно пов'язана з фольклорними елеме­нтами: зверненням до казкових образів та ситуацій, поєднанням реальних подій з фантастичними, наданням головної ролі надприродним силам і явищам, переосми­сленням і міфологізацією подій, що у свою чергу визначало сюжет епічних творів. Герой архаїчного епосу — богатир, втілення найкращих рис народного характеру. Західноєвропейський героїчний архаїчний епос був представлений зразками ан­глосаксонського («Пісня про Беовульфа»), кельтського (розповіді про Кухуліна), скандинавського (пісні «Едди») епосу.

Кельтський епос. Найчисельнішою з народностей, що мешкали у Західній Єв­ропі в середині 1 тис. до н.е., були кельти, які спочатку жили на території ниніш­ньої Франції, а в VI—III ст. до н.е. залишилися на території Іспанії.У III ст. до н.е. розпочали невдалий похід до Македонії та Греції, Малої Азії, де частково осіли і стали відомі пізніше під назвою галатів (Сучасна Франція — країна франків — довго називалася Галлією — країною галлів — кель­тів). Спочатку кельтів очолювали військові вожаки й жерці — друїди — носії й хранитель «божественної мудрості», вихователі молоді. Пізніше у більшості кельт­ських племен виникло щось на зразок аристократичної республіки, подібної до ранньої Римської республіки. Як і кожний народ, кельти мали свої дуже специфіч­ні, оригінальні міфічні уявлення. Так трапилося, що християнство у кельтів було прийнято значне пізніше, ніж у народів материкової Європи (у XV ст.). Xристиян- ські пастори ставилися до забобонів язичництва спокійніше. Відтак і збереглося у кельтів чимало міфічних уявлень, які у наших народів були частково витравлені християнством, а частково забулися самі по собі. Зокрема, віра в те, що не тільки живі істоти мають те, що в християнстві називається душею, а це стосується і де­рев, каміння тощо.

Кельтський епос складається зі скел (їх ще називають кельтськими сагами). З одного боку, термін «сага» більш відомий читацькій Європі, а з іншого — і скелі й саги у перекладі означають «сказання», «розповідь».Барди створювали різноманітні пісні — похвальні, ви­кривальні, ліричні та інші, а філіди творили своєрідний літопис національної історії — епічні скели.

Виділяють два цикли кельтського епосу:уладський (від назви племені уладів, що мешкали на території сучасного Ольс­тера), або північний, ольстерський;цикл Фінна (названий іменем напівлегендарного вожака феніїв — особливої військової організації, не залежної від королівської влади, яка діяла на всій терито­рії Ірландії, крім Ольстера), або південний.