Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності.Вивчення процесу детерміації злочинності припускає облік відносності, умовності ділення явищ і процесів на причини і умови. Багато хто з них в окремих випадках виступає як причина, в інших як умова злочинності. В той же час загальним для всіх детерминант злочинності є те, що в їх основі завжди лежать об'єктивні соціальні протиріччя.
До таких протиріч, зокрема, відносяться: невідповідність між зростанням потреб і можливостямисуспільства по їх задоволенню; порушення соціальної справедливості у сфері розподілу і обміну; відмінності в умовах, видах і формах праці соціально-професійних груп населення; відмінності в культурно-побутових умовах життя в окремих регіонах країни; майнові і інші відмінності; політичні розбіжності і соціальна нестабільність суспільства, недоліки ідеологічної, культурно-виховної роботи; недоліки в господарському механізмі, торгівлі і обслуговуванні населення; низька ефективність профілактики злочинів.Ці і інші протиріччя служать джерелом загострення криміногенної обстановки, і саме вони дають первинний імпульс розвитку і існуванню злочинності. Конкретно це виражається в тому, що вони, з одного боку, несприятливо впливають на етично-правове формування особи, соціально-психологічний настрій окремих верств населення, внаслідок чого у деяких осіб зміцнюються і загострюютьсяантигромадські погляди і бажання, які лежать в основі різних злочинів, з іншої — сприяють створеннюкриміногенної ситуації, що викликає скоювання злочинів. При цьому причини злочинності слід розглядати в тісному взаємозв'язку з причинами існування інших негативних явищ, таких, як пияцтво, соціальний паразитизм, наркоманія, проституція і ін.
Порушення нормативної взаємодії з соціальним середовищем називається дисфункцією соціального інституту. Як зазначалось раніше, основою формування та функціонування конкретного соціального інституту є задоволення тієї чи іншої соціальної потреби. В умовах інтенсивного перебігу суспільних процесів, соціальних трансформацій може виникнути ситуація, коли суспільні потреби, що змінилися, не мають адекватного відображення у структурі та функціях відповідних соціальних інститутів. У результаті їх діяльності може виникнути дисфункція. З точки зору змісту дисфункція виявляється у нечіткості цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у спаді його соціального престижу, авторитету, відродження деяких його функцій у «символічну», ритуальну діяльність, тобто діяльність, яка не спрямована на досягнення раціональної мети.
Такий інститут починає переборювати труднощі: нестачу матеріальних засобів, підготовлених кадрів, наростання організаційних незгод. Все це — зовнішні, формально-організаційні вияви дисфункції, а не змістовні, про які йшлося вище.
Незадоволена суспільна потреба може спричинити стихійне виникнення нормативно неврегульованих видів діяльності, які намагатимуться заповнити дисфункцію інституту шляхом порушення існуючих норм і правил.
У своїх крайніх формах активність такого роду може виражатися у протиправній діяльності. Так, дисфункція деяких економічих інститутів зумовлює існування так званої тіньової економіки, що відображається у суб’єктивних характеристиках.
Прикладом дисфункції є незареєстрованість злочинів у системі МВС. Для вирішення головного завдання МВС — боротьби зі злочинністю — повна та своєчасна реєстрація всіх виявлених злочинів є вкрай необхідною. Але вона заважає особистому внутрішньому завданню міністерства — показати високу ефективність своєї роботи. Так загальна мета поступається перед особистою.
