Утворення Королівства СХС сприяло формуванню нових умов для розвитку освіти, науки й культури югослов'янських народів. У міжвоєнний період головну увагу королівська влада приділяла розбудові системи освіти1: відкривалися школи, гімназії, вищі навчальні заклади. У 1919 р. був прийнятий закон про загальну обов'язкову початкову освіту, а в 1929 р. середня освіта стала восьмирічною. Кількість шкіл у КСХС зросла з 5,6 тис. (1919) до 9,3 тис. (1939), гімназій - з 174 до 205.
1 Згідно з переписом населення 1921 р. 51,5 % жителів Королівства СХС (у віці від 1 2 років) були неписьменними (згідно з переписом 1 931 р. - вже 44,6 %). Водночас неписьменних у Сербії було 65 %, у Чорногорії - 67 %, у Боснії і Герцеговині - 80,5 %, у Македонії -83,8 %.
Проте в 1931 р. лише половина дітей (віком від 7 до 17 років) мала змогу відвідувати навчальні заклади, а майже 50 % громадян Югославії були неписьменними. Водночас зростала кількість учителів, а загальні витрати на освіту становили один відсоток держбюджету королівства. У 1939 р. Югославія перебувала на одному з останніх місць у Європі за рівнем письменності населення. Вищу освіту молодь отримувала в Белградському, Загребському та Люблянському (відкритий у 1919 р.) університетах, чисельність студентів у яких за 20 років зросла з 2 до 20 тис. Більше третини студентів припадало на юридичні факультети, на навчання до яких приймали й дітей селян.Центрами розвитку науки в Югославії були університети та академії наук і мистецтв - Сербська, Югослов'янська та Словенська (1938). У структурних підрозділах академій здійснювалися дослідження в царині природничих і гуманітарних наук. У міжвоєнний період югославські вчені досягли певних успіхів у ряді галузей, особливо в математиці, геології, ботаніці. Частина з них набула європейського та світового визнання. Так, Й. Цвіїч заснував і був президентом Географічного товариства при Белградському університеті (1910), потім у 1921-1927 pp. очолював Сербську академію наук і мистецтв (САНМ). Спектр його наукових розвідок був надзвичайно широким і охоплював географію, етнографію, соціальну й порівняльну психологію. Значний внесок у розвиток сербської геологічної науки та у вивчення природи Балкан здійснив Й. Жуйович. У дослідженні мов югослов'янських народів стали широко знаними праці сербського мовознавця президента САНМ О. Беліча. У США працював видатний чорногорський учений Н. Тесла (1856-1943), який у 30-ті pp. започаткував дослідження з розщеплення атомного ядра.
Подальшого розвитку набула й історична наука. У 1927 р. утворилося Югославське історичне товариство, яке невдовзі було доповнене автономними відділеннями в Белграді, Загребі, Любляні, Скоп'є та в Цетине. Створення нових наукових центрів значно розширило можливості історичних досліджень, а в історіографії склалися консервативно-інтегральний та ліберальний напрями. Так, у працях С. Йовановича досліджувалася історія Сербії XIX - початку XX ст. та обґрунтовувалися головні чинники об'єднання югославських народів у єдину державу. Ліберальну течію представляв В. Чорович - автор узагальнюючої праці «Історія Югославії». Ф. Шишич разом з іншими істориками у своїх дослідженнях обґрунтував хорватські державницькі традиції, чому сприяло святкування тисячоліття Хорватії. Професор Люблянського університету М. Кос підготував «Історію словенів від поселення до Реформації». За редакцією С. Станоєвича було видано чотиритомну «Сербо-хорвато-словенську енциклопедію», в якій містилися матеріали з історії югоспов'янських народів.
У цей період динамічно розвивалися сербська, хорватська і словенська художня література, в яких поряд з реалістичними напрямками утверджувалися експресіонізм, сюрреалізм та інші авангардистські течії. Під впливом творчості сербського поета А. Шаптича (1868-1924) у поетичних творах стали домінувати соціальні теми. Гуманізмом, прагненням до морального вдосконалення людини пройняті твори сербської поетеси Д. Максимович (1898-1989).
Реалізмом і психологізмом відзначалися прозові твори лауреата Нобелівської премії (1961) сербського письменника І. Андрича (1892-1975), автора таких відомих романів, як «Міст на Дрині», «Травницька хроніка», «Родинний портрет». Широкого визнання в країні та в Європі набули твори сатирика Б. Нушича, який дотепно висміював мораль і звичаї міщанства. У Хорватії широкої популярності набула творчість селянського поета І. Ковачича (1913-1943), який оспівував життя простих людей. Одним з найоригінальніших і найсуперечливіших хорватських письменників міжвоєнного періоду був М. Крлежа (1893-1986) - автор драм «Голгофа», «Леда», «Пани Глембаї» та романів «На межі глузду», «Хорватський бог Марс». Серед словенських літераторів найбільш відомим був письменник П. Воронц (1893-1950), який у своїх творах романтизував боротьбу за свободу й соціальну справедливість.
У образотворчому мистецтві Югославії гору взяли прихильники модернізму, які прагнули утвердити у своїй творчості індивідуальні засоби експресії. Чимало молодих митців під впливом німецького імпресіонізму стали прихильниками ідеї «нового мистецтва», яке відзначалось відвертим суб'єктивізмом у відображенні дійсності. Так, словенські (Ф. Тратник, Ф. Краль) і хорватські (Л. Бабич, В. Бецич) експресіоністи у своїх картинах відображували близький їм світ буття селянина. Сербські експресіоністи М. Милунович та 3. Петрович у своїй творчості прагнули до стилізації форми образу та гри кольорів. Яскравим та самобутнім явищем у югославському живописі цього періоду була творчість художників - «примітивістів», які входили до творчого гуртка «Земля», заснованого в 1929 р. К. Хечеду-шичем. До цього об'єднання входили також такі художники-самоуки, як Ф. Мраза та І. Генералич.
Світового визнання набули твори сербських скульпторів А. Августинчича та І. Мештровича. Останній був прихильником модернізму й сецесіонізму, а створений ним монумент «Переможець» та меморіал «Невідомому солдату» (на горі Авала) стали символами Белграда.
Піднесення спостерігалося також і в музичному мистецтві, розвиток якого відбувався завдяки розгалуженню в державі мережі різноманітних музичних закладів та установ. Так, у Белграді, Загребі та Любляні було відкрито музичні академії, у Сараєві, Скоп'є, Цетине, Баня-Луці, Подгориці створено музичні школи, а в Загребі, Белграді, Сараєві - симфонічні оркестри. Провідне місце у творчості автора симфонічної, камерно-інструментальної та вокальної музики сербського композитора П. Коньовича зайняв оперний жанр, а його твори набули визнання завдяки опері «Коштана». Інший сербський композитор С. Христич був автором балету «Охридська легенда», а хорватський композитор Й. Словенський - популярних симфонічних творів.
Значні досягнення в міжвоєнний період мали югославські архітектори та містобудівники. У різних регіонах Югославії відбувалося промислове будівництво, яке певною мірою стимулювало розвиток архітектури громадських та житлових будівель. Саме в цей період у Сербії, Хорватії та Словенії склалися свої архітектурно-мистецькі центри.
За часів Другої світової війни та іноземної окупації народи Югославії зазнали величезних людських і матеріальних втрат. Окрім завдань відновлення країни від наслідків війни, перед новою Югославією постали завдання подолати успадковану загальну цивілізаційно-культурну відсталість. Реалізація цієї мети була пов'язана з подоланням серйозних перешкод, викликаних досить суттєвою різницею в рівнях культурного розвитку різних народів, які входили до складу федеративної держави. Усе це породжувало істотні етнокультурні суперечності в югославському суспільстві, які до того ж були пов'язані ще й з релігійними відмінностями, чим врешті-решт визначався як характер, так і зміст історико-культурних традицій кожного народу та канали його зв'язків і взаємодії з навколишнім світом. Крім того, розвиток культури ускладнювався ще й тим, що народам правлячий режим нав'язував комуністичні ідеали та цінності.