На спільному засіданні скупщин Сербії та Чорногорії 27 квітня 1992 р. було ухвалено рішення про «кон-тинуїтет» державного, міжнародного та правового статусу СФРЮ в новому утворенні - Союзній Республіці Югославія (СРЮ) та прийнято її конституцію. В основному законі СРЮ зазначалося, що Сербія та Чорногорія об'єднані єдиним економічним простором, який не порушує суверенітету й самостійності обох республік. СРЮ не тільки визнала незалежність усіх югославських республік, а й не мала до них будь-яких територіальних претензій. Народна скупщина СРЮ складалася з двох палат - «віча громадян» і «віча республік» та обирала президента союзної держави, повноваження якого, однак, залишалися нечітко визначеними.
За підсумками виборів, у травні 1992 р. були сформовані нові союзні та місцеві органи влади. Більшість депутатських мандатів у «вічі громадян» отримали сербські соціалісти -СПС (лідер - С Мілошевич), радикали - СРП (лідер - В. Ше-шель) і колишні черногорські комуністи (лідер - М. Булатович).
У червні 1992 р. Народна скупщина обрала президентом СРЮ сербського письменника Д. Чосича, а союзний уряд очолив громадянин США М. Панич. Керівництво СРЮ намагалося проводити конструктивну політику, спрямовану на встановлення співробітництва з різними країнами й міжнародними організаціями та досягнення компромісу щодо врегулювання балканської кризи. Однак заяви Д. Чосича про готовність визнати повну незалежність колишніх югославських республік та інші сміливі пропозиції спричинили спротив президента Сербії С Мілошевича, який став домагатися усунення Д. Чосича з посади президента СРЮ, що й було здійснено голосами соціалістів і радикалів.
Новим президентом СРЮ обрали 3. Лалича, проте його фактично відсторонили від вирішення державних справ, а функції глави союзної держави в дійсності виконував С Мілошевич, який проводив усі важливі переговори, представляв Югославію за кордоном, приймав рішення та підписував документи від імені СРЮ. На парламентських виборах в Сербії у грудні 1993 р. СПС підтвердила своє лідируюче становище в суспільстві.
Народився в родині православного священика у місті Пожаревац. З 1959 р. - член СКЮ. У 1960-1964 pp. - студент юридичного факультету Белградського університету. У 1963-1966 pp. - секретар університетського комітету СК Сербії. У 1966-1969 pp. -радник голови скупщини Белграда з економічних питань, керівник інформаційної служби скупщини. У 1969-1978 pp. -заступник генерального директора, з 1973 р. - генеральний директор об'єднання «Тех-ночас». У 1978-1983 pp. - голова об'єднаного банку Белграда. У 1984-1986 pp. - голова Белградського міськкому СК Сербії. У 1986-1990 pp. - голова Президії ЦК СК Сербії, член Президії ЦК СКЮ. У 1990-2000 pp. -голова Соціалістичної партії Сербії. У 1990-1997 pp. -президент Сербії. У 1997-2000 pp. - президент СРЮ.
Запровадження санкцій серйозно підірвало економіку СРЮ, лише прямі збитки якої за три роки досягли 45 млрд доларів. Відсутність сировини, запчастин, ринків збуту та припинення зарубіжних капіталовкладень загальмували або звели до мінімуму діяльність багатьох підприємств країни. Кількість безробітних у середині 90-х років досягла майже 800 тис. осіб.
Упродовж 1993 р. керівництво СРЮ робило спроби фінансової стабілізації в країні за допомогою запровадження контролю над цінами, обмеження зростання зарплати, проведення девальвації динара. Восени для населення було запроваджено талони на деякі продукти харчування. У січні 1994 р. союзне виконавче' віче почало здійснювати програму економічної стабілізації, в основу якої було покладено нео-кейнсіанський підхід. У обіг ввели новий конвертований динар (один до одного відносно німецької марки), запровадили жорстку систему стягування податків та різко зменшили витрати на оборону, освіту, науку й охорону здоров'я. У галузі зовнішньої політики керівництво СРЮ фактично відмовилося від реалізації гасла «усі серби - в одній державі» та почало пошук взаєморозуміння з лідерами Хорватії, мусульмано-хор-ватської федерації в БіГ та міжнародними організаціями для розв'язання питання статусу сербського населення.
У листопаді 1995 р. союзний уряд оприлюднив другу «програму економічної стабілізації країни», згідно з якою обмежувалися адміністративні методи господарювання, а перевага надавалася ринковим механізмам, створювалися умови для іноземних інвестицій, вживалися заходи щодо стабілізації динара. Проте реалізація програми затрималася майже на рік, протягом якого тривав спад виробництва та знижувався рівень життя. У Чорногорії, яка мала статус вільної економічної зони, за рахунок тіньової економіки й контрабанди економічний стан був трохи кращий. Водночас відбувалася поступова реінтеграція СРЮ в ООН, НБСЄ, МВФ, МБРР та інші міжнародні організації. Умовою цього було виконання країною низки внутрішніх перетворень та врегулювання зовнішньополітичних проблем.
У другій половині 90-х років головна увага югославського суспільства була прикута насамперед до внутрішніх проблем: модернізації економіки, підвищення добробуту громадян, статусу албанського населення Косова, долі біженців. Демократична опозиція виступала із звинуваченнями правлячих партій (СПС й ДПСЧ) в авторитарному стилі керівництва, обмеженні прав та свобод громадян.
На виборах до Народної скупщини СРЮ та місцевих органів влади у листопаді 1996 р. найбільшу кількість депутатських місць (64 із 138) здобула правляча коаліція, очолювана СПС. Опозиційні демократичні сили - ДПС, СРО та Громадянська спілка (ГС), об'єднавшись у блок «Єдність», отримали 22 депутатських мандати. На виборах до місцевих органів правляча коаліція перемогла у 75 % виборчих округів, але у Белграді та великих містах поступилася представникам опозиції. Албанці Косова бойкотували вибори.
Прийняття в 1997 р. «ринкових» законів - про приватизацію, іноземні капіталовкладення, засади податкової системи, митні тарифи - сприяло пожвавленню економіки, зростанню виробництва та експорту, посиленню торговельних зв'язків СРЮ з країнами Західної Європи.
Коли у С. Мілошевича закінчився другий термін перебування на посаді президента Сербії, Народна скупщина 15 липня 1997 р. обрала його президентом СРЮ. На парламентських виборах до скупщини Сербії у вересні 1997 р. блок лівих партій на чолі з СПС здобув 44 % голосів виборців, СРП -32,8 %, СРО - 18%. Суперечки всередині керівництва опозиційної «Єдності» призвели до її розколу й відставки 3. Джинд-жича з посади мера Белграда. На президентських виборах в Чорногорії в жовтні 1997 р. налаштований на радикальні зміни М. Джуканович став президентом цієї гірської республіки. На повторних виборах у грудні 1997 р. президентом Сербії був обраний представник соцпартії М. Мілутинович.
Провідна політична організація Косова - «Демократична спілка» (ДС), яка дотримувалася тактики ненасильницького опору, прагнула до федералізації СРЮ і перетворення краю на третю югославську республіку, закликавши албанців не визнавати конституції Сербії, законів та органів держвлади та не сплачувати податки. У 1991 р. в краї був проведений нелегальний референдум, який ухвалив незалежність Косова. Албанські націоналісти проголосили «Республіку Косово», сформували парламент, уряд, а президентом обрали письменника І. Ругову. Для боротьби за незалежність була використана організація «Визвольна армія Косова» (ВАК), яка вперше заявила про себе в 1993 р. вбивством двох поліцейських. Фактично в Косові була створена «тіньова держава», яка мала паралельні органи влади, контролювала товарно-грошові відносини та суспільне життя албанців, організувала стягнення податків, систему освіти, охорони здоров'я й соціальної допомоги.
У відповідь країни НАТО ввели ембарго на постачання зброї до СРЮ та заморозили всі югославські активи за кордоном. Рада НАТО у вересні 1998 р. затвердила план воєнного втручання, а РБ ООН прийняла резолюцію № 1199 з вимогами до обох сторін припинити збройне протистояння. У жовтні 1998 р. Рада НАТО ухвалила плани розгортання повітряних та наземних операцій проти СРЮ.
Під тиском країн Заходу ворогуючі сторони розпочали переговори, які відбулися в Рамбуйє (Франція) у лютому та березні 1999 р. За підсумками переговорів, лише делегація косовських албанців 18 березня підписала заключний документ. Ситуація в Косові різко загострилася. Суть розбіжностей сербської й албанської позицій полягала у статусі цього краю. Якщо албанці вимагали проведення через три роки референдуму про майбутній статус Косова, то сербський уряд виходив із принципу збереження територіальної цілісності Сербії та СРЮ.
24 березня 1999 р. США разом з країнами - членами НАТО розпочали військово-повітряну операцію проти СРЮ під назвою «Союзницька сила», яка тривала 84 дні і була припинена 20 червня згідно з угодою, досягнутою між НАТО та СРЮ 10 червня в Куманові (Македонія). Згідно з резолюцією РБ ООН № 1244 від 10 червня 1999 р. в Косові після виводу югославських військ було створено міжнародну цивільну адміністрацію та введено міжнародні сили безпеки (КФОР) за участю НАТО. Відповідно до резолюції країни - члени ООН повинні поважати територіальну цілісність СРЮ, складовою частиною якої залишається Косово.
Після натовської агресії та вимушеної капітуляції керівництва СРЮ на чолі з С Мілошевичем югославське суспільство почало швидко диференціюватися на прихильників фавори-тарного національного курсу президента та прибічників демократизації і співробітництва із західними країнами. Цьому сприяло також погіршення економічного становища Сербії та сербсько-чорногорські розбіжності. Президент Чорногорії М. Джуканович виступав за розширення стосунків із західними країнами. У серпні 1999 р. чорногорський уряд підготував документ «Засади майбутніх відносин Сербії і Чорногорії», у якому пропонувалося змінити назву союзної держави та переглянути повноваження її органів щодо визначення оборонної й зовнішньої політики.
Відцентрові тенденції в політиці керівництва Чорногорії у ставленні до Сербії набували дедалі чіткіших ознак. Так, у червні 1999 р. до РБ ООН був направлений лист, у якому сербське керівництво звинувачувалося в підготовці планів розширення СРЮ за рахунок сусідів. У документі пропонувалося «посилити політичний і дипломатичний тиск на С. Мілошевича та розширити допомогу демократичній опозиції Сербії».
Становище в Чорногорії за період правління президента М. Джукановича характеризувалося певними зрушеннями: з жовтня 1999 р. динар був замінений німецькою маркою, з квітня 2002 р. в обіг увійшло євро; було створено власну поліцію та митну службу; Чорногорську академію наук і мистецтв перейменували на «Дуклянську» та повністю змінили її керівництво; відцентрові явища стали проявлятися і в православній конфесії.
Загострення економічних, політичних та міжетнічних відносин у югославському суспільстві спричиняло наростаючий спротив режиму С Мілошевича з боку демократичної опозиції. На президентських виборах у вересні 2000 р. кандидат у президенти СРЮ від СПС С Мілошевич під тиском масових акцій, ініційованих опозиційними силами, був змушений відмовитися від участі у другому турі й склав повноваження президента. У такий спосіб перемогу здобув і став президентом СРЮ професор Белградського університету В. Коштуніца.
Після зміни влади у Белграді ООН скасувала всі міжнародні санкції проти СРЮ. В країні розпочався процес інтеграції до західноєвропейських структур: Ради Європи, ЄС, НАТО. У Сербії за підсумками парламентських виборів у грудні 2000 р. перемогу (64 % голосів) здобув блок вісімнадцяти партій «Демократична опозиція Сербії» (ДОС), а прем'єр-міністром став 3. Джинджич. Голова СПС С Мілошевич та його найближче оточення наприкінці 2001 р. за згоди сербського уряду були передані міжнародному трибуналу в Гаазі, де проти них висунуто звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
У грудні 2001 р. між ЄС, президентом СРЮ В. Коштуніцею та керівництвом Сербії і Чорногорії відбулися переговори про майбутній устрій союзної держави. Були створені робочі групи експертів, які розробили варіанти можливих рішень у галузі економіки, безпеки й міжнародних відносин. У березні 2002 р. між Сербією й Чорногорією було укладено договір «Про принципи перебудови відносин між Сербією й Чорногорією». Так з мали Європи зникла держава, яка називалася Югославією, а замість неї на перехідний період було прийнято нову назву — Сербія і Чорногорія (СіЧ). Ближчим часом громадяни обох республік мають визначитися на референдумі стосовно долі цієї союзної держави.
