У лютому 1948 р. на Другому конгресі Вітчизняного фронту були ухвалені оновлені програма і статут, згідно з якими він перетворювався з коаліції п'яти партій на єдину масову громадсько-політичну організацію з індивідуальним членством. Відтепер його головним завданням визначалося виховання болгарського народу в дусі відданості ідеям соціалізму. Перебудова фронту мала на меті уніфікацію політичного життя країни під керівництвом БКП(к). Всі інші політичні партії були приречені на усунення з політичної арени. Так, ослаблена судовими процесами НС «Звено» оголосила про саморозпуск та влиття своїх членів до лав ВФ. Те ж саме відбулося і з нечисельною Радикальною партією. Влітку 1948 р. лідери опозиційної БРСДП були заарештовані. А керівництво іншої частини соціал-демократів восени прийняло рішення про об'єднання з БРП(к) на основі її програми та статуту. Так у країні залишилося дві партії - БРП(к) та БЗНС. Комуністичне керівництво не наважилося ліквідувати БЗНС, яка спиралася на широку соціальну базу. Проте спілка тепер змушена була змінити свій характер і політику, прийнявши за свою програмну мету побудову соціалізму в Болгарії, а також визнавши керівну роль компартії в житті суспільства.
У грудні 1948 р. на V з'їзді БРП(к)1 було взято курс на побудову (впродовж 10—15 наступних років) фундаменту соціалізму, взірцем якого мала стати «радянська модель». У документах, ухвалених з'їздом, передбачалося: в ході соціалістичної модернізації за допомогою індустріалізації змінити співвідношення між промисловістю та сільським господарством на користь першої і здійснити кооперування сільського господарства, створити нову соціальну структуру суспільства з домінуванням у ньому робітничого класу та перетворити комуністичну ідеологію на загальнонаціональну.
Передумови для реалізації накресленої програми побудови фундаменту соціалізму були закладені прийняттям закону про націоналізацію промислових підприємств і банків, а також введенням державної монополії на зовнішню та внутрішню оптову торгівлю. Після націоналізації промисловості та банків частка приватного сектора в Болгарії скоротилася до 5 %, а державного досягла 93 %. Уже наприкінці 1948 р. приватні сектори промисловості, оптової торгівлі, банківської справи та транспорту були в основному ліквідовані.
Процес індустріалізації в Болгарії відзначався надзвичайно швидкими темпами її здійснення та пріоритетним розвитком важкої промисловості, що виробляла засоби виробництва. Індустріалізація відбувалася в умовах тісного співробітництва з СРСР, який надавав Болгарії пільгові кредити, постачав сировину, техніку, технології та кваліфікованих фахівців. У країні широко вивчався та поширювався радянський виробничий досвід, запроваджувалися різноманітні форми соціалістичного змагання.
У результаті величезного напруження сил народу індустріалізація досить швидко стала давати свої плоди. Так, у ході виконання дворічного плану відбудови економіки вже в 1948 р. було досягнуто рівня промислового виробництва 1939 р. У першій п'ятирічці (1949-1953) в Болгарії було здійснено масштабну реконструкцію, будівництво та введення в дію понад 700 підприємств. За дві п'ятирічки (1949-1958) було створено нові галузі промисловості: металургійну, машинобудівну, хімічну та енергетичну. За цей період виробництво засобів виробництва збільшилося в 4,7 раза, електроенергії - в 5 разів, машинобудування - майже в 6,5 раза. Кількість зайнятих у промисловості робітників і службовців збільшилася у порівнянні з 1939 р. у 5,4 раза.
Репресії та насильницькі методи кооперування викликали зростаючу напругу в суспільстві. Тому ЦК БКП у березні 1951 р. змушений був у спеціальній постанові засудити порушення законності, допущені місцевим керівництвом. І хоча кооперативний сектор у 1953 р. охоплював уже близько 60 % сільськогосподарських угідь, виробництво сільськогосподарської продукції зростало повільно, досягнувши лише довоєнного рівня.
Після рішучого повороту до побудови соціалізму за радянським зразком та до сталінської моделі організації суспільства в Болгарії в 1948-1953 pp. відбувалося формування тоталітарної політичної системи, яка ґрунтувалася на монопольній владі компартії. Суть цієї системи полягала в повному злитті політичної й економічної влади та в зосередженні цієї безконтрольної влади в руках комуністичної партійно-державної номенклатури. Саме диктатура партійного апарату видавалася в суспільстві за диктатуру пролетаріату. Сталість цієї системи забезпечувалася, по-перше, придушенням усякого інакомислення та масовим політичним терором, по-друге, інформаційною ізоляцією населення від зовнішнього світу і внутрішньою пропагандою, спрямованою на формування єдиного для всіх мислення.
У країні складалася атмосфера підозри, ворожнечі та нетерпимості. В 1949 р. в країні піднялася хвиля шпигуноманії, вершиною якої став судовий процес над одним із керівників БКП, заступником прем'єр-міністра Т. Костовим (1897-1949), який відбувся в листопаді 1949 p. T. Костова та дев'ятьох його товаришів засудили до смертної кари, висунувши звинувачення у спробі домовитися із «фашистською клікою Тіто» перетворити Болгарію «на колонію англо-американського імперіалізму», прагненні позбавити країну «національного суверенітету, територіальної цілісності, незалежності» і т. ін.
У 1915-1919 pp. - член молодіжної спілки БРСДП. З 1919 р. -член БКП. З 1923 р. - секретар Софійського комітетуБолгарського комсомолу. У 1923 р. - організатор Вересневогоповстання. У 1925-1941 pp. - в еміграції в СРСР. У 1926-1930 pp.- слухач Міжнародної ленінської школи (МЛШ) у Москві. У1930-1937 pp. - охоронець Г. Димитрова. У 1937-1938 pp. -директор МЛШ. У 1938-1941 pp. - співпрацівник ВККІ. У 1941-1944 pp. - член закордонного бюро БРП(к). У 1942-1944 pp. -головний редактор радіостанції «Христо Ботев». Жовтень1944 р. -повернення до Болгарії. У 1945-1948 pp. - секретар ЦКБРП(к).У 1947-1949 pp. - голова Комітету у справах науки,мистецтва та культури. У 1948-1950 pp. - генеральнийсекретар (з березня 1950 р.) - голова Національної ради ВФ. Злипня 1949 р. - заступник, у 1950-1956 pp. - голова Радиміністрів НРБ. У 1950-1954 pp. - генеральний секретар ЦК БКП.У 1956-1961 pp. - заступник голови уряду НРБ, міністр освіти ікультури.
Г. Димитров, мабуть, як ніхто інший усвідомлював усю складність і проблематичність утворення подібної федерації. Ідея федерації була закладена в програмі Комінтерну (1928), але торкалася лише Балкан. Наприкінці Другої світової війни лідери болгарської та югославської компартій реанімували цю ідею, але її реалізація гальмувалася через концептуальні розбіжності партнерів. Якщо Г. Димитров пропонував укласти рівноправний союз між обома країнами, то Й. Тіто вважав, що Болгарія та Албанія повинні стати одними з республік югославської федерації.
Розвиваючи ідею балканської федерації, Г. Димитров у своєму проекті визначав її не тільки межами країн Південно-Східної Європи, а й Радянського Союзу. По суті це була реанімація в нових умовах комуністичної концепції створення Всесвітнього СРСР, який тепер несподівано пропонувався без попередніх консультацій з Кремлем. Але Й. Сталіну не сподобалися ці «ініціативи», і він засудив дії Г. Димитрова та Й. Тіто, які відразу визнали «свою помилку» і «завчасність» утворення федерації. Газета «Правда» цілковито дезавуювала заяви болгарського лідера, а Й. Сталін розцінив подібні кроки як зародження небезпечної для себе «міжнародної опозиції» й запропонував зустрітися в Москві для «виправлення лінії спільних дій».
У березні 1948 р. Болгарія уклала договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу з Радянським Союзом, а потім з Чехословаччиною, Польщею та Угорщиною. Відносини з СРСР стали відігравати винятково важливу роль для країни, якаопинилася у фарваторі радянської політики. Сталінське керівництво уважно стежило за спрямуванням усіх політичних та економічних процесів у країні завдяки розгалуженій мережі радянських радників
