Культура словацького народу в другій половині 40-х

Входження Словаччини до складу Чехословацької Республіки об'єктивно створювало сприятливі умови не тільки для розвитку національної культури, а й для консолідації словацької нації. Так, формуванню почуття громадянської й національної свідомості словаків сприяло створення нових або затвердження старих національних символів. Словаччина вперше отримала власну столицю, офіційно перейменовану (з німецького Прес-бург, угорського Пожонь і словацького Прешпорок) на Братиславу; національно-патріотична словацька пісня «Над Тисою блискавка палахкотить» стала складовою частиною державного гімну ЧСР; синя смуга словацького триколора (у формі клину) стала складовою державного прапора, словацький подвійний хрест на трьох вершинах разом з чеським левом утворили державний герб. Чехословацька влада намагалася створити умови для формування словацької інтелігенції. Та хоча загроза мадяризації словаків зникла, політика «чехословакізму» негативно позначилась на розвитку словацької культури.

У міжвоєнний період у Словаччині по суті заново була створена система освіти: відкрилися сотні нових шкіл та середніх навчальних закладів, у Братиславі був заснований Університет Яна Коменського. Велике значення для розвитку словацької культури мало відкриття національного театру у Братиславі та Кошице. Відновила діяльність «Матиця словацька», яка в цей період перетворилася на діловий національний культурно-просвітницький центр. У Словаччині почали видаватися різноманітні журнали науково-культурної тематики.

Словацькі письменники старшого покоління продовжували розвивати традиції критичного реалізму. Національні теми домінували у творчості М. Разуса та літераторів, які гуртувалися навколо журналу «Ватра» (Н. Урбан, А. Жарнов). Оригінальністю відзначалася творчість Й. Цигера-Бронського. Існували в словацькій літературі також пролетарський -(Я. Попіган, Л. Новомеський) та авангардистський напрямки -(Я. Смерк, Е. Лукач).

У словацькому образотворчому мистецтві в 20—30-ті роки найбільшого визнання досягли художники М. Бенка, Л. Фулла, К. Сокол, М. Галанда, скульптори Я. Коніарек, И. Костка, Ф. Штефунек. За проектом словацьких архітекторів у Братиславі був збудований комплекс міжнародного ярмарку.

У сфері словацького музичного мистецтва поряд з композиторами старшого покоління творили В. Фігуш-Бистрий, М. Мойзес, М. Шнайдер-Тарновський.

Розвиток культури в Словаччині після закінчення Другої світової війни був обумовлений не тільки ЇЇ входженням до складу Чехословацької Республіки, але й ідеологізацією всіх сфер життя (у першу чергу, науки, освіти й культури), пов'язаною з установленням у 1948 р. монопольної влади КПЧ. Система освіти в Словаччині, створена наприкінці 40-х - на початку 50-х років була подібна до тієї, що й у Чехії. У Словаччині вже в середині 50-х років було дванадцять вищих навчальних закладів, у яких навчалося майже 14 тис. студентів. У 1953 р. була заснована Словацька академія наук (САН), яку очолив відомий педагог О. Павлік. Всесвітньо відомим словацьким вченим став фізик В. Гайко, який досліджував вплив низьких температур на речовину.

У словацькій літературі та мистецтві в післявоєнний період провідне місце займала військова та антифашистська тематика, а перед діячами культури ставилося завдання «оволодівати методом соціалістичного реалізму». У цих умовах певна частина художніх творів була позначена схематизмом, спрощеним відображенням дійсності, а на діячів культури та їхні творчі спілки здійснювався адміністративний та ідеологічний тиск. У зв'язку із звинуваченням у «буржуазному націоналізмі» в Словаччині безпідставно постраждав ряд провідних літераторів.

Нового спрямування в Словаччині набув розвиток театрального мистецтва. Майже в кожному місті діяв драматичний або якийсь інший театр, а в трьох працювали оперні та балетні трупи. Загальна кількість постійних театральних сцен наприкінці 80-х років досягла сімдесяти п'яти. У республіці виникло понад сімдесяти музеїв, галерей та постійно діючих виставок. Помітних успіхів досягла словацька кінематографія. Уже в середині 50-х років тут було створено майже двадцять художніх та 200 документальних і науково-популярних фільмів.

Для словацького прикладного мистецтва характерне вміле поєднання традиційних та модерних форм. Вироби з дерева, металу, кераміки, ткані гобелени традиційно користувалися заслуженим попитом і відомі в багатьох країнах.

До найвідоміших проектів, реалізованих словацькими архітекторами, належить будівля аеропорту в Кошице, пам'ятний комплекс у Банській Бистриці, присвячений Словацькому національному повстанню (автори Д. Кузма та Й. Янкович), зимовий спортивний комплекс у Татрах, готель «Форум» у Братиславі, головний корпус «Матиці словацької» у Св. Мартині (автори Д. Кузма, А. Цимерман), сталевий підвісний міст через Дунай у Братиславі.

Визначними подіями культурного життя Словаччини, відомими далеко за її межами, стали міжнародні музичні фестивалі: «Свято музики» в Братиславі, «Зволинські ігри» на Замку, фольклорні фестивалі в Детві, весняні рок-концерти «Братиславська ліра».

Культура словацького народу в другій половині 40-х - початку 90-х років ХХ ст.