З 1948 р. в ЧСР було запроваджено загальну обов'язкову безплатну освіту, в межах якої чеські діти (від трьох до шести років) відвідували дитячі садки, потім п'ять класів загальноосвітньої школи першого рівня і продовжували навчання (чотири класи) в школах другого рівня. Більшості учнів надавалась можливість продовжувати навчання в гімназіях, які готували до вступу у вищі навчальні заклади. Решта молоді навчалась у професійних і технічних школах (впродовж трьох-чотирьох років). Після 1990 р. в Чехії виникло багато приватних шкіл.
У 1952 р. в ЧСР було створено систему навчання без відриву від виробництва (вечірні, заочні школи, екстерн), розпочалася професійна підготовка робітничих кадрів в училищах трудових резервів, виникла мережа курсів підготовки до вступу у вищі навчальні заклади. Кількість вищих шкіл у Чехії в середині 50-х років досягла 28, а кількість студентів збільшилась удвічі й досягла 42 тис. Кардинальні зміни відбулися і в соціальному складі студентів, переважну більшість їх тепер становили діти робітників і селян.
Після об'єднання в 1952 р. Чеської академії наук і мистецтв та Чеського королівського товариства наук була створена Чехословацька академія наук (ЧАН), яка складалася з восьми секцій та майже ста науково-дослідних інститутів. Першим ЇЇ президентом став відомий історик 3. Неєдли. Швидко розвивалися різні наукові галузі. Так, завдяки працям Є. Чеха, В. Ярника значних успіхів було досягнуто в математиці, а хімік-полярограф Я. Гойєровський у 1959 р. став лауреатом Нобелівської премії. У галузі суспільних наук, затиснутих догматичними постулатами марксизму-ленінізму, було втрачено здобутки позитивістської школи. Осередки творчої інтелігенції стали фактично додатками партійно-державних структур. У цих осередках тепер верховодили представники номенклатури, а видавництва друкували лише те, що було офіційно дозволено цензурою. Прагнення комуністичного режиму прискорити формування «нової людини» призводило в культурній сфері до того, що художня продукція, яка надходила з СРСР, за своїм обсягом значно перевищувала власне чеську.
З історії національної літератури майже повністю був викреслений творчий спадок багатьох письменників, у т. ч. К. Ча-пека, а обмін культурними доробками з країнами Західної Європи був зведений до мінімуму. Певна лібералізація політики КПЧ в культурно-мистецькій сфері розпочалася в другій половині 50-х років і тривала до початку 60-х. Вимоги демократизації творчого процесу та відміни цензури лунали від Спілки чехо-словацьких письменників у середині 60-х років. Найбільш авторитетною й популярною постаттю в цей період став чеський поет Я. Сейферт, лауреат Нобелівської премії 1948 р.
У художній літературі та в образотворчому мистецтві у другій половині XX ст. провідне місце зайняла військова й антифашистська тематика. Поступово утвердився й соціалістичний реалізм, проголошений єдиним художнім методом. У цих умовах незалежна опозиційна культура могла знайти підтримку лише в країнах Заходу. Саме там вперше ставилися п'єси В. Гавела, друкувалися твори письменників М. Кундери та Б. Грабала. У західних країнах друкувалися також твори філософів Я. Паточки, К. Косика, історика В. Чорного, видавалися періодичні видання («Середня Європа», «Критичний збірник») та інша самвидавна література. У США представники чеської творчої еміграції створили «Раду вільної Чехословаччини». Найбільшою популярністю серед опозиційної інтелігенції користувалися часописи «Листи» (його видавав у Римі Й. Пелікан) і «Свідоцтва» (видавав у Парижі П. Тигрид).
У Чехії склалася традиція проведення музичних фестивалів за участі уславлених музичних колективів та виконавців з усього світу. Найбільшої відомості в цей період набула творчість чеських композиторів П. Ебена і С. Гавелки. Серед значної кількості різноманітних культурних заходів найбільш популярними були міжнародний музичний фестиваль «Празька весна», фестиваль духових оркестрів у Коліні, музичний фестиваль Дворжака, фестиваль моравської музики у Стражніце, фестиваль народної пісні й танцю в Домажліце.
Багато було зроблено в Чехії в галузі архітектури та скульптурного оздоблення міст. Так, справжньою окрасою Праги стали створені в цей період пам'ятники видатним представникам чеського народу: Я. Гусу в університетському центрі «Каролініум» (скульптор К. Лідинський), Я. Жижці та художнику Й. Манесу (скульптор Б. Кафка), письменниці Б. Нємцовій на Слов'янському острові (скульптор К. Покорни), композиція «Нове сторіччя» (автор В. Маковський). До видатних досягнень у галузі архітектури слід віднести побудовані в 50-70-х роках комплекс міжнародного ярмарку в Брно (автори 3. Апекс, Ф. Ледерер), павільйон ЧССР на Брюссельській всесвітній виставці, телебашта й готель на горі Йєштет (автори К. Губачек, 3. Патрман), будівля театру імені Янічека в Брно, готель «Інтернаціональ» у Празі (автори К. Філсак, Й. Швец). У 70-ті роки в Празі запрацювало метро, однією з найкращих його станцій було визнано «Мало-странську» (архітектор 3. Дробний). Значна увага в цей період приділялася також переобладнанню різних історичних будівель на об'єкти сучасного громадського й культурного призначення.
