Зовнішня політика Чехословацької Республіки була спрямована на зміцнення Версальської системи. Тому підтримувалися тісні зв'язки з Францією та іншими європейськими країнами. Значною мірою цьому сприяло утворення у 1921 р. військово-політичного союзу, який складався з ЧСР, Румунії та Королівства СХС. У своїй діяльності країни - учасниці Малої Антанти, спираючись на принципи, проголошені Лігою Націй, проводили в життя ідеї колективної безпеки на континенті.
З приходом до влади в Німеччині нацистів почався процес дестабілізації міжнародного становища ЧСР. Саме гітлерівці поставили собі за першочергове завдання ліквідацію Версальської системи та підтримуваного нею територіального статус-кво1. В цих умовах зовнішня політика ЧСР була спрямована на збереження союзницьких відносин з Францією як гарантом цілісності республіки. У липні 1933 р. уряди ЧСР, Румунії та Югославії підписали з СРСР угоду про визначення поняття «агресія».
Реальну небезпеку для країн Центральної Європи становили прагнення укласти «Пакт чотирьох» (Велика Британія, Франція, Італія та Німеччина), запропонований у березні 1933 р. італійським «дуче» Б. Муссоліні, який передбачав можливість ревізії Версальської системи.
На відміну від Польщі, яка підписала з Німеччиною угоду «Про мирне розв'язання суперечок», уряд ЧСР відмовився від подібного кроку. Чехословаччина підтримала висунуту Францією ідею укладення «Східного пакту», у межах якого Франція, СРСР, Польща, ЧСР, Німеччина та Прибалтійські країни мали взяти на себе зобов'язання про взаємодопомогу у випадку початку війни.
У березні 1935 р. Німеччина запровадила військову повинність, чим порушила умови Версальського договору, а потім разом з Польщею відмовилася підписати «Східний пакт». Тому уряд ЧСР підписав з СРСР договір «Про взаємну допомогу» (травень 1935), у якому, однак, містилося також і застереження, згідно з яким підтримка країн одна одній буде надана лише в тому випадку, коли на поміч державі - жертві агресії прийде Франція.
Після введення німецьких військ до рурської демілітаризованої зони (березень 1936) й відмови урядів Великої Британії та Франції протидіяти порушенню Версальського договору дипломатія ЧСР, яка орієнтувалася на західні країни, стала зондувати ґрунт для прямих переговорів з гітлерівською Німеччиною.
Коли восени 1936 р. ЧСР приєдналася до англо-французької політики «невтручання» у внутрішні справи Іспанії, де розпочалася громадянська війна, президент Е. Бенеш дав згоду на ведення таємних переговорів з Німеччиною щодо укладення двостороннього договору. Проте контакти не мали завершення і з ініціативи німецької сторони на початку 1937 р. були припинені. Усі зусилля чехословацького керівництва в його намаганні подолати зовнішньополітичну ізоляцію країни виявилися марними. Велика Британія та Франція як гаранти стабільності в Європі дедалі більше попускали експансіоністській політиці Німеччини, керівництво якої прикривалося гаслом права націй на самовизначення. Це наочно проявилося в ході «аншлюсу» Австрії, після чого гітлерівці перевели свій зловісний погляд на чергову жертву - ЧСР.
На початку 1937 р. німецький генеральний штаб за вказівкою А. Гітлера розробив план «Ґрюн», який передбачав окупацію Чехії. Британське та французьке керівництво відверто надавали Німеччині свободу дій у Центральній та Північно-Східній Європі, сподіваючисьу такий спосіб забезпечити мир та безпеку на континенті.
Керівництво ЧСР усвідомлювало, що анексія Австрії значно ускладнила міжнародне та військово-політичне становище країни. Єдиним способом запобігти прямій агресії, на його думку, було досягнення компромісу з Німеччиною шляхом укладення
Увечері 20 вересня британський та французький посли вручили Е. Бенешу ультиматум своїх урядів стосовно передачі Німеччині північно-західних районів з компактним проживанням німців. Було попереджено, що у разі його невиконання ЧСР не матиме допомоги. 21 вересня уряд М. Годжі погодився задовольнити ультиматум. Як тільки стало відомо про поступки уряду, у Празі розпочалися стихійні акції протесту населення, які тривали всю ніч. Наступного дня на чеських підприємствах було оголошено загальний політичний страйк, а по країні прокотилася хвиля мітингів, маніфестацій та зборів. Уряд подав у відставку, а новий кабінет на чолі з Я. Си-рови 22 вересня оголосив загальну мобілізацію.
У цих умовах нацистська Німеччина висунула нові вимоги: негайну передачу їй Судет до 1 жовтня 1938 р. та задоволення територіальних претензій Польщі й Угорщини. У свою чергу радянський уряд попередив польське керівництво, що в разі нападу на ЧСР радянсько-польський пакт про ненапад буде відразу денонсований. 25 вересня уряд Франції було повідомлено про те, що тридцять стрілецьких дивізій Червоної армії вже стоять на західних кордонах СРСР, а танкові підрозділи та авіація приведені в бойову готовність.
Відмова уряду Франції виконувати свої союзницькі договірні зобов'язання призвела до того, що Чехословаччина ЗО вересня 1938 р. була вимушена прийняти важкі умови угоди, підписаної лідерами Італії, Німеччини, Франції та Великої Британії напередодні на міжнародній конференції в Мюнхені. Відповідно до угоди ЧСР мала до 10 жовтня передати Судети Німеччині, але гарантії нових кордонів надавалися лише після задоволення територіальних претензій Польщі та Угорщини. Представників уряду ЧСР повідомили про прийняті рішення лише по закінченні конференції.
