ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

Мета:      напрацювання       студентами   теоретичних  знань з        принципів формування статутного капіталу та методики його обліку.

Об’єкт: статутний капітал комерційного банку.

Рекомендована література:

Основна: 1, 3, 5, 7.

Допоміжна: 13.

Міні-лексикон: капітал банку, статутний капітал, регулятивний капітал, балансовий капітал акція, субординований борг,  емісійні різниці.

План

1. Капітал банку: суть, функції та джерела формування.
2. Створення та реєстрація банків, облік акцій власної емісії.
3. Облік операцій з формування резервів та фондів банку.
4. Облік інших складових капіталу банку.

1. Капітал банку: суть, функції та джерела формування.

Термін «капітал» (фр., англ. - capital, лат. - capitalis — голов­ний) означає багатство (грошові кошти, цінні папери, майно), яке використовується його власниками для накопичення.

Капітал банку (власний капітал) — спеціально створені фонди і резерви, які призначені для забезпечення фінансової стійкості, комерційної і господарської діяльності, відшкодування можли­вих збитків і знаходяться у використанні банку протягом усьо­го періоду його функціонування.

У законі “Про банки та банківську діяльність” даються такі визначення банківського капіталу.

Капітал банку — залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань.

Капітал підписний — величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесен­ня коштів за підпискою на акції (паї).

Капітал статутний — сплачений та зареєстрований підпис­ний капітал.

Капітал регулятивний (власні кошти) — основний та додат­ковий капітал, зважений на ризики, що визначаються нормати­вно-правовими актами НБУ. Основним призначенням регуля­тивного капіталу є покриття негативних наслідків різноманіт­них ризиків, які банки беруть на себе в процесі діяльності, за­безпечення захисту вкладників та фінансової стійкості.

Роль власного капіталу досить значна для забезпечення на­дійності банку і ефективності його діяльності, тому що він є джерелом початкових ресурсів, засобом страхування інтересів вкладників, дозволяє банку виконувати свої зобов’язання в екстремальних ситуаціях. Отже, капітал банку в процесі фун­кціонування впливає як на оперативну діяльність, так і на рі­вень довгострокової життєдіяльності банку, виконуючи захис­ну, оперативну і регулюючу функції.

Захисна функція — захист вкладників і кредиторів на випа­док банкрутства; збереження платоспроможності банку за раху­нок створення резервів, продовження діяльності банку у випад­ку несприятливої ситуації і непередбачених витрат. Ні залу­чені, ні запозичені кошти не можуть бути використані для по­гашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони самі є боргом.

Капітал допомагає підтримувати довіру клієнтів і перекону­вати кредиторів у фінансовій могутності банку.

Оперативна функція — забезпечення фінансової основи діяль­ності банку, підтримання обсягу і характеру банківських опе­рацій відповідно до завдань банку. Капітал є основою для ство­рення та організації діяльності банку, а також його діяльності на початкових етапах до моменту накопичення достатнього об­сягу залучених і запозичених коштів; для структурного розвит­ку (розширення діяльності, створення філій); для розробки і впровадження нових послуг; для закупівлі обладнання.

Капітальна складова ресурсів банку бере участь у його опе­ративній діяльності впродовж усього періоду функціонування й забезпечує формування значної частини прибутку, оскільки не містить витратної частини, тобто капітал можна розглядати як ресурс з умовною нульовою ставкою.

Регулююча функція капіталу банку пов’язана з функціону­ванням банків за законами і правилами, що дає можливість НБУ контролювати діяльність комерційних банків.

Регулювання розміру капіталу банку є важливим інструмен­том запобігання банківським ризикам, що підтримує довіру клієнтів та сприяє фінансовій надійності банків.

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяль­ності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найви­щий ефект від проведення банківських операцій.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Одна його частина, яка призначена для забезпечення банківської діяльності, є найбільш постійною і виступає у формі статутного капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів, частково загальних резер­вів банку та субординованого капіталу. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від можливих збитків. Ця частина більш рухома і частково має форму резервного капіталу, резервів на покриття можливих втрат від активних операцій. Третя части­на призначена для регулювання розміру власного капіталу, од­нак може використовуватись також для забезпечення діяльності та для страхових потреб банку. Розмір цієї частини більш рухо­мий, і може змінюватися залежно від зміни стратегічних і так­тичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулюю­чих і наглядових органів. Ця частина власного капіталу має у формі нерозподіленого прибутку. Частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Власний капітал банку можна класифікувати за різними ознаками.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку:

• акціонерний;
• пайовий.

Залежно від способу розрахунку:

• балансовий;
• регулятивний.

Залежно від форми власності:

• приватний;
• колективний;
• державний.

Залежно від характеру використання власниками:

• власний капітал, що нагромаджується;
• власний капітал, що споживається.

Залежно від порядку та джерел формування:

• статутний капітал банку;
• резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви;
• нерозподілений прибуток;
• субординований капітал.

Більш детально зупинимося на класифікації власного капі­талу залежно від способу розрахунку.

Регулятивний капітал банку складається з основного (пер­шого рівня) та додаткового (другого рівня) капіталу згідно з Базельською угодою. У Законі «Про банки і банківську діяль­ність» відповідно до міжнародних стандартів зазначається, що капітал банку складається з основного та додаткового. Базельські положення рекомендовані всім банкам світу і можуть відрізня­тися залежно від національних особливостей. Значний розвиток ринку боргових цінних паперів у розвинених країнах вплинув на методологію включення до додаткового капіталу гібридних боргово-капітальних інструментів.

Основний капітал вважається майже незмінним, він не під­лягає передаванню, перерозподілу та не може використовувати­ся для покриття поточних збитків. Додатковий капітал має менш постійний характер, його розмір може змінюватися.

До основного капіталу — капітал першого рівня - нале­жать:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статут­ного капіталу коригується на індекс девальвації чи реваль­вації гривні за рахунок і в межах валових доходів або вало­вих витрат банку відповідно до методики, визначеної НБУ;

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок не­розподіленого прибутку (резерви, оприлюднені у фінансовій звітності):

• дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капі­талу;
• емісійні різниці;
• резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
• загальні резерви, що створюються під невизначений ри­зик при проведенні банківських операцій:
• прибуток минулих років;
• прибуток звітного року, який очікує затвердження.

Загальний розмір основного капіталу зменшується на суму:

• недосформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями, операціями з цінними паперами, дебіторською за­боргованістю, простроченими понад 30 днів та сумнівними для отримання нарахованими доходами за активними операціями;
• нематеріальних активів за вирахуванням суми зносу;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
• збитків поточного року.

Додатковий капітал — капітал другого рівня - складаєть­ся з таких елементів:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитни­ми операціями банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
• прибуток поточного року;
• субординований борг, що враховується до капіталу (суборди- нований капітал).
• Для визначення розміру регулятивного капіталу загальний розмір капіталу першого та другого рівнів додатково зменшу­ється на балансову вартість таких активів:
• акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;
• інвестицій у капітал установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;
• коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Відповідно до чинного законодавства при розрахунку загаль­ної суми регулятивного капіталу розмір додаткового капіталу не може бути більший ніж 100 відсотків основного капіталу.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які відповідно до угоди не можуть бути вилучені в банку раніше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розмі­ру основного капіталу із щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національ­ного банку України, якщо вони відповідають таким критеріям:

• є незабезпеченими, субординовиними і повністю сплаченими;
• не можуть бути погашені за ініціативою власника;
• можуть брати участь у покритті збитків без пред’явлення бан­ку вимоги щодо припинення торговельних операцій;
• дають змогу відстрочити обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє бан­ку здійснити такі виплати.
• Вимоги щодо залучення коштів на умовах субординованого боргу такі:
• строк діяльності банків-боржників має становити не менше одного року;
• залучення коштів може здійснюватися як шляхом укладен­ня прямих договорів, так і шляхом випуску банком боргових цінних паперів (ощадних/депозитних сертифікатів);
• залучення коштів може здійснюватися у вигляді кредитів і депозитів від банків та небанківських установ.
• мінімальна сума залучених коштів становить 100 тис. грн. при емісії сертифікатів.

Угода про залучення коштів на умовах субординованого бо­ргу має відповідати таким критеріям:

1.  Залучені кошти повинні мати первинний термін погашення не менше п’яти років. Якщо термін погашення боргу нефіксований, то вони сплачуються лише після повідомлення че­рез п’ять років за умови, що такі кошти не враховуються як субординований капітал.
2.  Процентна ставка за субординованим боргом не може переви­щувати розмір облікової ставки Національного банку Украї­ни, яка була встановлена на дату укладення угоди, за умови залучення коштів у національній валюті.
3.  Капіталізація процентів за таким боргом не допускається. Сплата процентів здійснюється не частіше, ніж один раз на квартал.
4.  Сплата процентів за субординованим боргом може бути при­зупинена, якщо це зазначено в угоді, у разі:

- погіршення фінансового стану банку-боржника (знижен­ня платоспроможності, ліквідності, достатності капіталу, структури активів, дохідності та рентабельності, від­сутності позитивного фінансового результату позичаль­ника за відповідний період);

- прийняття банком програми фінансового оздоровлення.

1.  Дострокове погашення субординованого боргу може відбува­тися з ініціативи банку та за згодою Національного банку України лише за умови збільшення основного капіталу бан­ку в розмірі, визначеному планом капіталізації, але не мен­шому, ніж розмір коштів, залучених на умовах субординова­ного боргу, який заплановано повернути інвестору.
2.  Залучені на умовах субординованого боргу кошти включа­ються в розрахунок капіталу після прийняття комісією Наці­онального банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків рішення про надання дозволу.

Балансовий капітал банку відображається в п’ятому класі плану рахунків бухгалтерського обліку і складається з:

• статутного капіталу банку;
• емісійних різниць;
• загальних резервів та фондів банку;
• результатів минулих років;
• результатів переоцінки;
• результатів звітного року, що очікують затвердження.

2. Створення та реєстрація банків, облік акцій власної емісії.

Незалежно від форми новоствореного банку в територіальному управлінні Національного банку (за місцем створення банку) від­кривається накопичувальний рахунок, на якому акумулюються кош­ти учасників та акціонерів для формування статутного капіталу бан­ку. До дати реєстрації банку учасники повинні сплатити кошти в роз­мірі визначеного установчим договором статутного капіталу, але не нижче від мінімально встановлених нормативів.

Після реєстрації банку в територіальному управлінні Національ­ного банку України за місцем знаходження новоствореного банку йому відкривається кореспондентський рахунок. На цей рахунок не пізніше від наступного дня після його відкриття перераховуються кошти з накопичувального рахунку, які й утворюють статутний ка­пітал банку, обсяг якого обліковується за балансовим рахунком 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку».

Сальдо зазначеного рахунка відповідає розміру статутного капі­талу, зафіксованого в установчих документах, і дорівнює сумарній номінальній вартості випущених акцій навіть за умовою, що на мо­мент реєстрації банку статутний капітал сформований не повністю. Саме з метою відображення в обліку суми зареєстрованого, але не сплаченого акціонерами (учасниками) банку статутного капіталу, використовується механізм запису за контрпасивним рахунком 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал».

Статутний капітал банку формується залежно від форми орга­нізації банківської установи. Якщо банк створений як акціо­нерне товариство, то його статутний капітал утворюється за рахунок коштів акціонерів, що надійшли від реалізації акцій. Банк, утворений як товариство з обмеженою відповідальніс­тю, формує статутний капітал за рахунок пайових внесків учас­ників.

Існує кілька видів акціонерного капіталу:

• номінальний (мінімальний) — сума засновницького капіта­лу, яка необхідна для отримання ліцензії на існування банку;
• зареєстрований — сума статутного капіталу, зареєстровано­го в управлінні НБУ. Вона може бути більшою від номіналь­ного статутного капіталу;
• сплачений — сума статутного капіталу, за якою надійшла оплата від акціонерів;
• оголошений — номінальний або заявлений спочатку статут­ний капітал, збільшений на будь-яку суму.

Акціонерний капітал складається з таких акцій:

• звичайних (простих), які свідчать про участь власників у капіталі банку і приносять їм дохід у формі дивідендів, роз­мір яких нефіксований і залежить від розміру прибутку бан­ку. Ці акції безстрокові і дають власнику право голосу на зборах акціонерів;
• привілейованих, власник яких має певну перевагу перед вла­сниками звичайних акцій: дивіденди заздалегідь фіксовані і не залежать від одер­жаного банком прибутку;  власники цих акцій мають пріоритет при висуванні пре­тензій банку у випадку його банкрутства.

Розмір статутного капіталу, порядок його формування та зміни визначаються статутом банку. Сума статутного капіта­лу законодавчо не обмежена, але для забезпечення стійкості банків НБУ встановлює мінімальний розмір статутного капі­талу.

Облік акцій власної емісії. Прості і привілейовані акції в бухгалтерському обліку відображаються окремо. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції відображається в грив­нях. Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здій­снюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, ви­значеним Національним банком України на дату укладення установчого договору.

Після державної реєстрації банку здійс­нюються такі бухгалтерські проведення:

Дебет рахунків:    кореспондентський рахунок, поточний рахунок.

Дебет рахунку:     5001 - на суму зареєстрованого, але не спла­ченого акціонерами банку статутного капіталу;

Кредит рахунку: 5000 - на суму зареєстрованого статутного капіталу банку;

Кредит рахунку: 5010 - на суму емісійних різниць (при випус­ку акцій за ціною, вищою від номінальної вартості).

Зареєстрований статутний капітал банку обліковується за балансовим рахунком 5000 П «Зареєстрований статутний капі­тал банку». Сальдо на цьому рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованого в установчих документах ба­нку, і дорівнювати сумарній номінальній вартості випущених акцій. Відображення операцій за рахунками групи 500 «Стату­тний капітал банку» та 501 «Емісійні різниці» здійснюється на балансі банку - юридичної особи.

Кошти, які отримані філією банку за реалізовані акції, за­раховуються на рахунок 3641 П «Кредиторська заборгованість за розрахунками за цінними паперами для банку» і перерахову­ються банку - юридичній особі через рахунки групи 390 «Роз­рахунки між філіями банку» для формування статутного капі­талу. Банк - юридична особа зараховує кошти за реалізовані філією акції на підставі отриманих від неї документів.

Після реєстрації змін до статуту банку у зв’язку із збіль­шенням статутного капіталу в бухгалтерському обліку здійсню­ються такі проведення:

Дебет рахунку:     3630 - на суму попередніх внесків до статут­ного капіталу;

Кредит рахунку: 5000;

Кредит рахунку: 5010 - на суму емісійних різниць.

Одночасно на суму, яку залишається внести протягом року з часу реєстрації змін, здійснюється таке бухгалтерське проведення:

Дебет рахунку: 5001;

Кредит рахунку: 5000.

При отриманні внесків за зареєстрованими змінами до ста­тутного капіталу здійснюється таке бухгалтерське проведення:

Дебет рахунків:  кореспондентський рахунок, поточний раху­нок, каса;

Кредит рахунків: 5001, 5010.

Викуп власних акцій в акціонерів банку за ціною, яка пере­вищує, номінальну вартість, у бухгалтерському обліку відобра­жається такими проведеннями:

Дебет рахунків: 5002     -        за      номінальною вартістю.

5010 - на суму, що перевищує номінальну вартість;

5022, 5030 - при недостатності залишку коштів за рахунком 5010;

Кредит рахунків: кореспондентський рахунок, поточний раху­нок, каса.

Викуп власних акцій в акціонерів банку за ціною, нижчою від їх номінальної вартості, у бухгалтерському обліку відобра­жається такими проведеннями:

Дебет рахунку: 5002          - за  номінальною      вартістю;

Кредит рахунку: 5010 - на суму різниці між номінальною вартістю та ціною викупу;

Кредит рахунків: кореспондентський рахунок, поточний рахунок, каса.

Анулювання акцій, які викуплені в акціонерів, у бухгалтер­ському обліку відображається такими проведеннями:

Дебет рахунку:     5000;

Кредит рахунку: 5002.

Після прийняття рішення про виплату дивідендів у бухгал­терському обліку здійснюється таке проведення:

Дебет рахунку:     5040;

Кредит рахунку: 3631.

На дату виплати дивідендів у бухгалтерському обліку здійс­нюється таке проведення:

Дебет рахунку:     3631;

Кредит рахунків: кореспондентський рахунок, поточний рахунок, каса.

При спрямуванні дивідендів (реінвестиції) на придбання ак­цій нової емісії в бухгалтерському обліку здійснюється таке проведення:

Дебет рахунку:     5040;

Кредит рахунку: 5003.

При реєстрації збільшення статутного капіталу за рахунок капіталізованих дивідендів здійснюється таке бухгалтерське проведення:

Дебет рахунку:     5003;

Кредит рахунку: 5000.

3. Облік операцій з формування резервів та фондів банку.

Статутом банку передбачаються обов’язкові щорічні відрахуван­ня від прибутку в резервний фонд не менше 5% до досягнення ним не менше 25% статутного капіталу. З теоретичної точки зору статутні резерви банку - це частина його власного капіта­лу, сформована за рахунок нерозподіленого прибутку, що зали­шається в розпорядженні банківської установи, яка може вико­ристовуватися на покриття непередбачених збитків та прове­дення інших платежів, що згідно з вимогами законодавства можуть здійснюватися за рахунок цього фонду (виплата дивіден­дів за привілейованими акціями при недостатності прибутків минулих років та ін.). Порядок і розміри формування резерв­них фондів визначає НБУ, а використання здійснюється за рі­шенням правління банку.

Резервні фонди поряд із статутним капіталом та нерозподі­леним прибутком після оподаткування становлять основне дже­рело капіталу банку і входять до суми основного капіталу. Ос­новна різниця між ними полягає в здатності банку використо­вувати кошти цих фондів для покриття витрат і збитків. Нероз­поділений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, тоді як кош­ти резервного фонду можуть бути використані тільки на чітко визначені цілі, а кошти статутного капіталу - тільки при лікві­дації банківської установи.

Отже, напрями розподілу прибутку, які затверджені зборами акціонерів, в обліку відображаються таким чином.

Загальний резерв – резерв під можливі збитки від активних операцій, які мають певну ймовірність виникнення, але суму яких не можна оцінити достовірно. Загальний резерв у світовій практиці завжди формується за рахунок нерозподіленого при­бутку і обліковується як складова частина капіталу банку.

Загальні резерви створюються на портфельній основі під стан­дартні активні операції, тоді як сума статутного резерву завжди залежить від розміру статутного капіталу і не враховує обсягів активних операцій.

Слід зазначити, що, як правило, факти використання загаль­ного резерву для компенсації реальних збитків банку є досить нечисленними, оскільки в разі справжнього погіршення, напри­клад стану кредиту, під нього формується спеціальний резерв і кредитна заборгованість списується.

4. Облік інших складових капіталу банку.

Додаток

ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ З ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ФОРМУВАННЯ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

 Додаток

ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ З ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ФОРМУВАННЯ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ