Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі.
Опис - це
функціональний тип мови, сутність якого зводиться до вираження факту співіснування предметів, їх ознак в один і той же час.
Опис служить для докладної передачі
стану дійсності, зображення природи, місцевості, інтер'єру, зовнішності. У змісті описових текстів головне - предмети, властивості, якості, а не дії. Тому основне смислове навантаження несуть імена іменники та прикметники. Для
опису характерна однотипність форм присудка, яка є показником статичності зображуваного. Найбільш часті описи з єдиним планом цього часу, або з єдиним планом минулого часу. Ступінь статичності в описах до плану минулого часу нижче, ніж в описах до плану теперішнього часу. Опис може включати послідовність номінативних і еліптичних конструкцій, що створює своєрідний номінативний
стиль, найбільш яскраво представлений в
ремарках драматургічних творів, кіносценарію, записах щоденникового характеру.
Міркування - функціональний тип мови,
відповідний формі абстрактного
мислення - умовиводу, що виконує особливу комунікативне завдання - надати мові аргументований
характер (прийти логічним шляхом до нового судженню або аргументувати висловлену раніше) і оформляється за допомогою лексико-граматичних засобів причинно-наслідкового семантики. Основною сферою вживання міркування є
наука, в якій актуальний логічний, раціональний тип мислення.
Міркування функціонує в текстах у вигляді декількох комунікативно-композиційних варіантів, типологія яких представляє собою польову структуру. Центральної різновидом є власне міркування (міркування у вузькому сенсі слова) - тип мови, найбільш послідовно виражає причинно-наслідкові відносини між судженнями: від причини до слідства. Міркування займає велику роль у комунікативно-пізнавальному
процесі.
Саме даний тип мовлення оформляє виведення нового
знання, демонструє хід авторської думки, шлях вирішення_проблеми.
Оповідання, як визначає "Теорія словесності", в протилежність опису, "є зображення подій чи явищ, що відбуваються не одночасно, а наступних один за одним або обумовлюють один одного". Оповідання розкриває тісно пов'язані між собою події, явища, дії, які об'єктивно відбувалися в минулому.
Пропозиції оповідних контекстів не описують дії, а оповідають про них, тобто передається саме
подія, дія.
Оповідання можна вважати головною, основною частиною авторської монологічного мовлення. Оповідання,
розповідь - сутність, душа літератури.
Письменник - це перш за все оповідач,
людина, що вміє цікаво, захоплююче розповідати. Як і інші функціонально-смислові типи мовлення, розповідь є відображення реальної дійсності, в якій протікає розповідь,
повість, роман. Оповідання найтіснішим чином пов'язане з простором і часом. Позначення місця, дії, назви осіб і не осіб, які виробляють дії, і позначення самих дій - це мовні засоби, за допомогою яких ведеться розповідь.
