Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.

 Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства. В ній переважає лексика побутового характеру, використовуются переважно прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування:  ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, помова, бесіда). Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками: усному мовленню властива спонтанність; під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії; для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різнопалновими фактами; важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення. Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови на письмі. Орфографія, як і орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей. Вона визначає письмові норми укр літ мови, єдині і обов’язкові для всіх, хто цією мовою користується. Єдина орфографія полегшує спілкування, сприяє піднесенню мовленнєвої культури мовців. Орфографія - невід’ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що написання слів має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм написання слів. Отже, норми правильного написання слів обов’язкові для всіх, хто користується укр. літ. Мовою в її письмовій формі. Орфографія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил написання слів є одним з основних компонентів формування мовної компетенції фахівця, а також сприяє подоланню помилок в написанні слів.