Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства. В ній переважає лексика побутового харктеру, використовуются переважно прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, помова, бесіда).Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками: усному мовленню властива спонтанність; під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії; для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різнопалновими фактами;важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення.Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Сухомлинський писав:”Щоб правильно розмовляти і писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити укр мову й свою справу”. Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетний текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від усного і має такі особливості: писемна мова фіксується графічними знаками; писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;писемна мова – це форма в основному монологічна;писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполчень; у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо.
