Давня укр. літ-ра (9-18) – початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться укр. літ-ра- невід’ємна частина всесвітньої. Відлік літ часу починається з 9ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 1056-1057 рр. Давня літ-ра після хрещення Русі була перекладною переважно на перших етапах її розвитку, пізніше постає оригінальна літ-ра. Її джерелами вважають усну народну словесність, слов’янську міфологію, засвоєний візантійсько-болгарський літ-ний досвід. Перекладна літ-ра існувала у 2х виявах. Це була перш за все релігійна літ-ра, яка включала твори різного характеру, зокрема: переклади окремих части н Біблії, неповні Євангелія, призначені для читання під час богослужіння, апокрифи.
Оригінальна літ-ра цього часу відома лише частково, але в ній було багато блискучих зразків словесності. Це змушує деяких дослідників припускати, що християнство в давні часи мало літ-ну традицію ще перед Володимиром. Оригін. давньорус. літ-ра представлена такими жанрами, як літописання, «повчання», ораторсько-моралізаторська проза, життєписи святих.
Основоположником літературної мови став Т.Шевченко, який використав в своїй творчості все розмаїття української мови. Поповнив склад іншомовними словами, новотворами. Добирав досконаліші граматичні форми, синтаксичні конструкції.
Перший ввів в укр мову орфоепічні, лексичні, граматичні норми, створив унормовану мовно-стилістичну систему української літературної мови. Літературна мова – унормована, опрацьована форма загальнонародної мови. У подальшому розвитку української літературної мови велику роль відіграли письменники-класики, послідовники Т.Шевченкк, зокрема Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, М.М.Коцюбинський, М.П.Старицький, П.А Грабовський, І.Я.Франко, Леся Українка та ін., які продовжували традиції Шевченка в розвитку української літературної мови на народній основі.
