З давніх-давен люди постійно висловлювали свої думки, почуття, переживання, мрії в худ творах, виражали в них свій життєвий і трудовий досвід. Література – це мистецтво слова. За допомогою слів автор створює худ образ – поетичне відображення уявлювальних письменником подій, людей, явищ. Кожний образ складається з тісно пов’язаних між собою худ деталей. Вони становлять широку картину реальної дійсності. Література відіграє важливу роль в житті суспільства. Твори мистецтва через худ образи пропагують передові ідеї часи, відображають боротьбу народу за волю, показують рушійні сили цієї боротьби, викривають недоліки й пороки громадського та побутового життя, збуджують у людей прагнення усунути їх. Українські романтики збагатили досягнення української літератури тим, що внесли до неї культ минувшини. Заслуга всіх тих письменників була в тому, що вони показали здатність української мови до літературного життя, поважно заглянули в побут і душу селянина, виплекали й поширили любов до рідної мови й рідного народу і звеличили минуле України. . Проблеми національного самоусвідомлення і новочасного професійного рівня були визначальними для різних галузей українського мистецтва. У перші десятиріччя XIX ст. в Україні виникає професійний театр (Київ, Харків, Полтава, Ніжин, Катеринослав), але український репертуар для тогочасних мандрівних труп був небагатий, за винятком п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, пізніше Т. Шевченка та Я. Кухаренка. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених. Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:"Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?".
