18. Зародження передумов формування української народності.

Землі південної та південно-західної Русі відігравали провідну роль в історії східних слов»ян, стали генетичною базою формування українського народу. Дослідження писемних пам»яток свідчать, що українська мова почала формуватися вже за часів Київської Русі. До ХІІІ ст. на землях сучасної України сформувалися Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке князівства. Після 1340р., коли Галицько-Волинське князівство  припинило своє існування, українські землі були поділені між сусідніми державами. Територія, на якій формувалася українська народність, продовжувала називатись Руссю. Народ називав себе руським, русинами, а свою мову - руською. Разом з тим, у ХІІ ст. уперше з’явився термін “Україна. Уперше зустрічається у літописному оповіданні про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під 1187р. Під 1189р. той же київський літописець називає Україною пониззя Галицької. У ХІІІ ст. літопис відносить це ім’я до прикордонної з Польщею території Галицько-Волинського князівства по Західному Бугу. Назва “Україна” протягом наступних століть у зв’язку з формуванням українського народу, набуває нового значення. З ХVІ ст. вона застосовується в офіційних актових матеріалах стосовно територіальних одиниць більшої частини краю. Назву “Україна” знаходимо в листах Богдана Хмельницького, творах Гійома Боплана (“Опис України”), П’єра Шевальє (“Історія війни козаків проти Польщі”) тощо.У науково-публіцистичній літературі існують різні тлумачення походження терміну “Україна”. Одні автори пов’язують цю назву з порубіжними землями південно-західної Русі, інші -зі словом “край”, “країна” (у значенні “рідний край”, “рідна країна”, “рідна земля”).