— це конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.
Право земельної власності означає панування власника над земельною ділянкою в визначених законодавством межах. Вони визначаються сукупністю наданих йому повноважень, які називаються «правом власності».
Право власності на землю має основні ознаки загального вчення про власність. Тому його можна розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні право власності на землю являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб'єктивному розумінні право власності на землю — це сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню землею. Суб'єктивне право власності незалежно від форми власності захищається законом. Держава забезпечує захист всіх суб'єктів права власності і господарювання
Відносини власності на землю в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами. Повноваження власника по володінню, користуванню і розпорядженню земельною ділянкою і є змістом права власності на землю, яке реалізується громадянами, юридичними особами і державою у відповідності з законом.
Володіння землею — означає наявність фактичного панування конкретним власником над земельною ділянкою, можливість здійснення будь-яких дій з нею, а також утримання землі у сфері господарювання цих осіб.
Користування — являє собою гарантовану правовими нормами можливість вилучення з землі корисних властивостей та можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків від неї.
- — визначення власником юридичної або фактичної долі землі.
Володіння, користування і розпорядження землею може здійснюватися власниками вільно, якщо це не наносить збитків навколишньому природному середовищу і не порушує прав і законних інтересів інших осіб. Обмеження права власності на землю викликане обмеженістю земельних ресурсів в природі та їх незамінністю в процесі господарської діяльності.
Обмеження права власності на землю підрозділяють на постійні та тимчасові. Постійні обмеження прав власника — це закріплені в законодавстві: обов'язки виконувати вимоги раціонального використання і охорони земель; не порушувати своїми діями права і законні інтереси інших власників, користувачів землі; виконувати особливі умови використання особливо охоронюваних територій, охоронних зон.