Виконавче провадження - це сукупність дій спеціально уповноважених державних органів, спрямованих на примусове виконання судових рішень, а також юрисдикційних актів інших державних органів у цивільних справах.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ (далі - Закон № 606-ХІУ).
Слід зазначити, що примусовому виконанню підлягають не всі судові рішення у цивільних справах. У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, виселення тощо. Рішення про визнання (визнання договору недійсним), рішення, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин між сторонами (розірвання шлюбу), рішення про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів (встановлення фактів, що мають юридичне значення) не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості. Вони констатують наявність чи відсутність правовідносин і реалізуються залежно від волевиявлення заінтересованих осіб державними чи іншими органами та посадовими особами. Зокрема, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою є підставою для реєстрації цього факту органами державної реєстрації актів цивільного стану з видачею відповідного свідоцтва.
Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і потребують примусового виконання (наприклад ухвала суду про забезпечення позову).
Негайне виконання судових рішень
Примусове виконання судових рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Наприклад, якщо в наказному проваджені заявник звільнений від сплати судових витрат відповідно до вимог закону або за ухвалою суду, то такі витрати стягуються з боржника в дохід держави; у цьому випадку окремий примірник судового наказу після набрання ним чинності надсилається судом до виконання до місцевих органів державної податкової служби. Рішення зазначених органів у випадках, встановлених законом, можуть виконуватися й іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Органами Державного казначейства України виконуються рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (ст. З Закону № 606-ХІУ).
Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності суб'єкти господарювання. Функцію з примусового виконання рішень безпосередньо здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономії і іі Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Сторонами у виконавчому провадженні стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від п імені виступає орган, за позовом якого суд ухвалив відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.
Сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.
Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.
Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін своєю постановою призначає експерта або спеціаліста, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. У разі необхідності, сторони (їх представники) або державний виконавець можуть запросити перекладача.
Також для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування тощо (п. 2 ст. 7 Закону № 606-ХІУ).
Зокрема, державний виконавець має право залучати до проведення виконавчих дій працівників органів внутрішніх справ при виконанні рішень судів щодо: примусового входження до приміщень, житла чи іншого володіння боржника у разі відмови державному виконавцю у добровільному допуску до них; арешту й опису майна боржників, його вилучення тощо. У разі проведення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до нежитлових приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі тощо, державним виконавцем залучаються поняті. Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування.
Відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду; в інших, передбачених законом, випадках.
Виконавчі листи та інші судові документи (судові накази, ухвали) пред'являються до виконання протягом року. Цей строк обчислюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадку, коли судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Інші виконавчі документи (наприклад посвідчення комісій по трудових спорах) можуть бути пред'явлені до виконання в строки, визначені ст. 22 Закону № 606-ХІУ.
Зазначені строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред'явлення виконавчого документа до виконання; часткового виконання рішення боржником; надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
У разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання державний виконавець повинен відмовити у відкритті виконавчого провадження (ст. 26 Закону № 606-ХІУ).
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього належним чином оформленого виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої не пізніше наступного робочого дня надсилаються стягувачу та боржнику. Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчих документів.
З метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення державний виконавець, одночасно з винесенням постанови, за заявою стягувача, вправі накласти арешт на майно та кошти боржника.
У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець, для самостійного виконання рішення боржником, встановлює строк, який не може перевищувати семи днів, а для виконання рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, і попереджає боржника, що в разі ненадання ним документального підтвердження виконання рішення розпочнеться примусове виконання останнього із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів, або забезпечення позовних вимог, або, якщо рішення підлягає негайному виконанню, строк для добровільного виконання не встановлюється (ст. 25 Закону № 606-ХІУ).
Якщо боржник не надав у зазначені строки документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення цих строків розпочинає примусове виконання рішення.
Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. До останнього не включається час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника тощо.
У разі якщо рішення підлягає негайному виконанню (стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, поновлення на роботі тощо), державний виконавець невідкладно після відкриття виконавчого провадження розпочинає його примусове виконання.
Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, встановлених ст. 49 Закону № 606-ХІУ. Зокрема, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником; смерть або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідація юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичне повне виконання рішення згідно з виконавчим документом тощо.
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам.
ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНОГО СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 402. Порядок відновлення втраченого судового провадження
1. Відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 403. Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення провадження
1. Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду.
Стаття 404. Підсудність заяви про відновлення втраченого провадження
1. Заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі.
Стаття 405. Зміст заяви про відновлення втраченого судового провадження
1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення якого саме провадження просить заявник, чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження, якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.
2. До заяви про відновлення втраченого провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі.
Стаття 406. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження у справі або залишення заяви без розгляду
1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків.
2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.
3. Судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню у встановленому цим розділом порядку. Заявник у цьому разі може пред'явити новий позов. В ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути обов'язково зазначено.
Стаття 407. Розгляд справи
1. При розгляді справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження.
2. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення.
Стаття 408. Рішення суду
1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
2. У рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.
3. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
4. Строк зберігання судового провадження не має значення для вирішення заяви про його відновлення, крім випадку звернення з такою заявою для виконання рішення, якщо строк на пред'явлення виконавчого листа для виконання закінчився і судом не поновлено.
Стаття 409. Звільнення заявника від судових витрат
1. У справі про відновлення втраченого провадження заявник звільняється від оплати судових витрат. У разі подання завідомо неправдивої заяви судові витрати відшкодовуються заявником.
