Апеляційний перегляд — це новий (повторний) розгляд та вирішення справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом, віднесено до основних засад судочинства і до міжгалузевих принципів цивільного процесуального права (ст. 13 ЦПК).
Зазначений конституційний принцип знайшов відображення в главі 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК, у якій урегульовані питання апеляційного оскарження судових рішень і ухвал. У свою чергу, зазначені положення процесуального законодавства визначають найхарактерніші ознаки інституту апеляційного провадження:
1) апеляційна скарга на судове рішення, що не набрали законної сили, подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення (ч. 1 ст. 296 ЦПК);
2) суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду (ч. 2 ст. 296 ЦПК);
3) подання апеляційної скарги зумовлено, на думку апелянта, незаконністю і (або) необґрунтованістю рішення або4 ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин) (п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК);
4) апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до тих обставин, фактів, вимог, які згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства визначені у зверненні за судовим захистом фізичної чи юридичної особи (ст. 303 ЦПК). У нормі про межі розгляду справи апеляційним судом вже не йдеться про те, що апеляційний суд може встановлювати нові факти. Отже, мова може йти лише про перевірку правильності встановлення судом першої інстанції наявності чи відсутності фактів, а не про встановлення нових;
5) апеляційним судом справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і з доповненнями, встановленими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК;
6) рішення суду першої інстанції, оскаржене в апеляційному порядку, не підлягає виконанню за винятком випадків негайного його виконання (ст. 367 ЦПК).
Значення апеляційного провадження полягає в тому, що розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямувати їх діяльність, а також забезпечувати правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права. Таким чином, перевірка судових рішень апеляційним судом вважається гарантією правильного розгляду та вирішення справи. Щодо моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві, в теорії цивільного процесуального права виділяються, як правило, 2 види апеляції — "повна" і "неповна" (обмежена).
За "повної" апеляції особам, що беруть участь у справі, дозволяється пред'являти в апеляційних судах разом із фактами і доказами, які вже були предметом розгляду суду першої інстанції, нові факти і докази. В такій ситуації апеляційні суди, що діють за принципом повної апеляції, не вправі повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а зобов'язані самі ухвалювати рішення по суті.
За "неповної" (обмеженої) апеляції суд апеляційної інстанції розглядає справу на підставі тільки тих фактичних даних, які були предметом дослідження суду першої інстанції або на які вказували сторони в апеляційній скарзі чи в поясненнях на неї. При цьому він вправі, крім права на залишення рішення суду першої інстанції без змін або його скасування і постановлення нового рішення, скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд для винесення рішення судом першої інстанції.
