В архітектурі проводився експеримент з формами, розробкою і комбінуванням античних образів, з'являється ускладнення деталей, вигин, заломлення , вигадлива орнаментація, велика щільність колон, напівколон і пілястр в просторі. Підкреслюється більш вільне співвідношення простору і матерії. Згодом з цієї тенденції розвинувся стиль бароко, а потім, в XVIII столітті, стиль рококо. Аж до XX століття поняття «маньєризм» мало негативну конотацію («манірний», «дивацький», «химерний»), але до теперішнього часу термін використовується тільки для опису відповідного історичного періоду, і, загалом, нейтральний.
Основоположником напрями маньєризму в архітектурі можна назвати Мікеланджело ( 1475 - 1564), у творчості якого проявляється тенденція вільної інтерпретації принципів і форм античного мистецтва. Мікеланджело створив усипальницю Медічі в церкви Сан-Лоренцо у Флоренції, купол Собору святого Петра, проект забудови Капітолійського пагорба в Римі. Йому приписують створення «гігантського ордера» - пілястри, який тягнеться від основи до антаблементу фасаду.
Іншим прикладом цього стилю в архітектурі є Палаццо дель Те роботи Джуліо Романо в місті Мантуя, з його величезними внутрішніми дворами, лоджіями, мостами, русторованимі стінами, парковими гротами і великими фресками в інтер'єрах.
