Особливе значення в цьому напрямку надається формам античної архітектури, а це — симетрія, пропорціонування, геометрії і порядку складових частин, про що наочно свідчать випадково збережені зразки давньоримської архітектури. Складна пропорція середньовічних будівель змінюється впорядкованим розташуванням колон, пілястр і одвірок, на зміну несиметричним контурам приходить півколо арки, півсфера купола, ніші, едікули. Архітектура знову стає ордерною (втраченою в архітектурі Візантійської імперії), як то було в добу античності.
Розвиток архітектури Відродження обумовив нововведення у використанні будівельних технік і матеріалів, до розвитку архітектурної лексики. Важливо відзначити, що рух відродження характеризується відходом від анонімності ремісників і появою персонального стилю у архітекторів. Насправді, і романські, і готичні споруди вже мали риси індивідуальної манери майстрів, що їх проектували і будували. Але настанова працювати для Бога, котрий все бачить і все знає, обумовила масову відмову майстрів і будівельників від підписів під власними творіннями (імена середньовічних майстрів заносили в літописи надто рідко і знайдені в архівах лише через століття). Тоді як твори доби Відродження, навіть невеликі будівлі або просто проекти, були акуратно задокументовані з моментів самої своєї появи. Майстри Відродження також працюють для Бога, а також і для власної слави, що обумовило повертання підписів в творчість.
Першим представником цього напряму можна назвати Філіппо Брунеллескі, котрий працював у Флоренції, місті в Тоскані,де розпочався напрям відродження античності. Потім воно поширилося в інші італійські міста, а також в країни за Альпами — Францію, Німеччину, Англію, Польщу і Україну в її складі та небагате коло інших західноєвропейських країни. Низка країн Азії і Африки ніколи не проходили етапу відродження ( особливо мусульманські і азійські )серед них Росія ( тоді Московія), Монголія, Китай, Японія, Індія, колонії в Америці.