71
Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками на основі міжнародного поділу праці.
Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.
Основні етапи розвитку світового господарства:
I – кінець XIX – початок 20-х років XX ст. завершилось формування світової системи господарства;
II – кінець 20-х років – кінець 80-х років XX ст. починається процес якісних змін системи світового господарства;
III – кінець 80-х – початок 90-х років XX ст. відбувається розвиток міжнародної економічної інтеграції;
IV – кінець XX – початок XXI ст. – світове господарство стає більш динамічним і цілісним, набуває глобального характеру.
Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.
Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу, робочої сили, інформації та технології).
Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.
У світове господарство входить понад 230 національних господарств.
Ці господарства перебувають на різних стадіях суспільного розвитку.
Класифікація країн, що входять до світового господарства:
I. Залежно від рівня економічного розвитку, де головний критерій - ВВП на душу населення:
• високорозвинені (понад 10 держав);
• розвинені (приблизно 25 держав);
• середньорозвинені;
• слаборозвинені (приблизно 150 країн);
• нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).
II. За галузевою структурою:
• індустріальні;
• сировинні;
• аграрні.
III. За ступенем інтеграції у світове господарство:
• інтегровані;
• слабо інтегровані.
Зв’язки національної економіки із світовим господарством здійснюються через:
• торгівлю – частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон), а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);
• ціни на світовому ринку;
• фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі;
• міжнародні валютні відносини;
• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;
• переміщення робочої сили.
З проголошенням державної незалежності Україна стала суб’єктом світового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції майже зі 190 країнами світу.
Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.
Міжнародний поділ праці (МПП) – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів та послуг відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.
Форми міжнародного поділу праці – загальний, частковий, одиничний.
Показник участі країни у МПП:
Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.
Рис. 15.1. Форми інтернаціоналізації економік
Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.
Форми МЕІ:
— торговельна інтеграція (створення зон вільної торгівлі країн-учасниць);
— валютно-фінансова інтеграція (зняття обмежень на переміщення капіталів всередині угруповання, єдина валютна політика тощо);
— створення єдиного економічного простору (усунення нетарифних бар’єрів у взаємній торгівлі).
Рис. 15.2. Найбільші регіональні інтеграційні угруповання
Рис. 15.3. Суб’єкти світового господарства
Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.
Транснаціональні корпорації (ТНК) – фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані, – найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.
Транснаціональні банки (ТНБ) – крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу і контролюють валютні й кредитні операції на світовому ринку.
До міжнародних організацій та інститутів відносять:
— Міжнародну організація праці;
— Міжнародний валютний фонд;
— Міжнародний банк реконструкції і розвитку;
— Європейське товариство з атомної енергії (EUROATOM);
— Міжнародний союз автомобільного транспорту тощо.
72
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – економічні відносини в системі світового господарства.
Рис. 15.4. Форми міжнародних економічних відносин
1. Світова торгівля - форма міжнародних економічних відносин, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.
2. Міжнародний рух капіталу – особлива форма міжнародних економічних відносин, пов’язана з вилученням частини капіталу з процесу національного обігу і включенням у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання прибутку.
Форми міжнародного руху капіталів
Критерії класифікації |
Форми вивозу капіталу |
За суб’єктами, що вивозять капітал |
Приватний і державний |
За об’єктами |
Грошовий і товарний |
За строками |
Довгостроковий і короткостроковий |
За способом отримання доходу на капітал |
Позиковий і підприємницький |
Міжнародний рух капіталу здійснюється на міжнародному ринку капіталу.
Рис. 15.5. Функції міжнародного ринку капіталу
3. Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення, яке шукає роботу, зі своєї країни в інші.
Причини міжнародної трудової міграції поділяють на економічні та неекономічні.
До економічних причин міжнародної трудової міграції відносять:
• зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів у США, Західній Європі;
• міждержавні розбіжності в заробітній платі;
• відмінності у рівнях життя та зайнятості населення в різних країнах тощо.
До неекономічних причин міжнародної трудової міграції відносять:
• демографічні;
• національні;
• релігійні;
• психологічні;
• екологічні тощо.
4. Міжнародні валютно-фінансові відносини відбуваються на основі світової валютної системи, яка встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.
5. Міжнародне науково-технічне співробітництво виступає в таких основних формах:
Рис. 15.6. Форми міжнародного науково-технічного співробітництва
На світовому ринку науково-технічних знань та технологій реалізуються товари інтелектуальної власності, юридично захищені патентами, авторськими свідоцтвами, та науково-технічні, комерційні, фінансові, а також інші знання і досвід.
Господарські зв’язки набувають переважно таких форм міжнародного технологічного обміну:
• некомерційні – це публікації науково-технічних результатів, проведення наукових конференцій та виставок, обмін спеціалістами, особисті контакти науковців-дослідників;
• комерційні форми – це купівля-продаж ліцензій, які є угодами між продавцем і покупцем даного товару.
Концепції трансформації міжнародних економічних відносин:
— концепція нового міжнародного економічного порядку (НМЕП, 1974 p.), висунута країнами, що розвиваються;
— концепція міжнародної економічної безпеки (МЕБ, середина 80-х років XX ст.).
Рис. 15.7. Зміст концепції нового міжнародного економічного порядку
Рис. 15.8. Зміст концепції міжнародної економічної безпеки
73
Світовий ринок – розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.
Існує ряд теорій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю у сфері торгівлі: Історично першою є теорія зовнішньої торгівлі меркантилізм (XVI – XVII ст.). Ця теорія виходила з того, що багатство нації визначається обсягом золота. Тому завдання національних держав – продавати більше, купувати менше, сприяючи таким чином переміщенню золота, яке виконувало функцію світових грошей, з одних держав у інші.
Класичні теорії зовнішньої торгівлі:
Теорія абсолютних переваг А. Сміта виходить з того, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вона має абсолютні переваги, тобто виробництво товарів, які певній країні обходиться дешевше, повинне орієнтуватися не лише на задоволення потреб своєї держави, а й забезпечувати їх експорт за кордон. А імпортувати держава повинна ті товари, виробництво яких у її межах обходиться дорожче.
Теорія відносних переваг Д. Рікардо передбачала, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди, а міжнародний обмін можливий та ефективний лише за наявності порівняльних переваг. Порівняльні переваги виникають там, де для виробництва двох товарів використовується різна кількість праці.
Неокласичні теорії зовнішньої торгівлі:
Теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера – Оліна – Самуельсона теоретично обґрунтовує необхідність та спрямованість зовнішньоторговельних відносин. Автори пов’язують теорію порівняльних переваг із теорією цін на фактори виробництва. Країни експортують товари відносно надлишкових факторів та імпортують відносно дефіцитних для них факторів. У результаті відбувається вирівнювання цін на фактори виробництва та вирівнюються умови розвитку.
Теорія альтернативних витрат Г. Хаберлера стверджує, що країни експортують продукцію найпередовішого технологічного виробництва, сприяючи тим самим поширенню у світі новітніх технологій. Відтак розрив між технологічними рівнями зникає, експорт скорочується, структура зовнішньої торгівлі змінюється.
Теорія життєвого циклу товару Раймонда Варнона виходить з того, що всі товари проходять свій життєвий цикл. Ця теорія розглядає взаємозв’язок між життєвим циклом типового нового товару та міжнародною торгівлею за такою схемою:
I етап – поява нового продукту на ринку;
II етап – зрілість продукту;
III етап – випуск стандартизованого продукту.
У міжнародному плані виробництво цих товарів переміщується залежно від етапу циклу. Деякі країни займають лідерські позиції у виробництві нових і перспективних товарів. Оскільки попит на ці товари на ринках цих країн з’являється раніше, ніж на ринках інших країн, це забезпечує їм технологічні переваги.
Концепції незалежності, взаємозалежності і залежності.
У випадку незалежності країна позбавляється можливості споживати ті блага, яких вона не виробляє. Тому країни не прагнуть до повної економічної незалежності.
Взаємозалежність – це розвиток торговельних зв’язків на основі взаємовигідного економічного співробітництва.
Залежність проявляється у нерівноправності країн різного ступеня економічного розвитку в системі світової торгівлі, зумовленої залежністю від однієї країни як споживача чи постачальника.
Обмежена зовнішньоторговельна політика більш бажана, ніж відсутність будь-якої зовнішньої торгівлі.
Головні елементи зовнішньої торгівлі – експорт і імпорт.
Сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот.
74
Платіжний баланс – статистичний звіт за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік), який показує співвідношення між сукупними надходженнями з-за кордону та платежами за кордон. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу. Платіжний баланс складається або у національній, або в іноземній валюті міжнародних розрахунків, наприклад у євро.
Структура платіжного балансу:
• торговельний баланс (співвідношення між грошовими виплатами і надходженнями за всіма товарними операціями: експортом, імпортом);
• платіжні надходження за послуги (пошта, страхування, туризм, брокерські послуги тощо);
• грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу (інвестиції, кредити, позики, депозити в іноземних банках тощо);
• грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, доброчинні перекази, міжнародна допомога тощо).
Особливості світового ринку послуг:
1. Експорт послуг може здійснюватись на національній території (послуги у галузі культури, проживання у готелях, страхові, медичні послуги тощо).
2. Експорт-імпорт послуг не передбачає зміну власника (продаж ліцензій, надання консультаційних послуг).
3. Є такий вид послуг, оплата яких є обов’язковою, навіть якщо їхній покупець ними не скористається (страхові послуги за відсутності страхових подій).
В рахунках платіжного балансу повинні відображатися два грошові потоки. Тому кожна операція фіксується в рахунках платіжного балансу подвійним записом.
Операції відносять або до кредиту, або до дебету.
Кредит – відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням платежів до країни.
Дебет – надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком платежів за межі країни.
Сальдо платіжного балансу – це різниця між надходженнями і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується зі знаком „+” (кредит), імпорт зі знаком „-” (дебет).
Сальдо платіжного балансу може бути активним та пасивним (дефіцитним).
Активне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку виходить додатна величина) означає, що країна виробляє більше, ніж споживає. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту.
Пасивне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку від’ємне підсумкове сальдо) означає, що країна споживає більше, ніж виробляє. Відбувається перевищення суми імпорту товарів.
Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзеркалюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту (придбання в іншій країні товарів не для власного використання, а для перепродажу третій країні) товарів за певний проміжок часу.
Торговельний, як і платіжний, баланс складається з кредитних і дебетових рахунків.
75
Світова валютна система – це грошова система країн, в межах якої функціонують валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні операції.
Функціонування світової валютної системи забезпечує ефективність міжнародної торгівлі товарами і послугами, досягнення взаємної вигоди учасників міжнародної підприємницької діяльності.
Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС):
І. Система “золотого стандарту”:
Паризька валютна система (1816 – 1914 pp.) В основу був покладений золотомонетний стандарт, більшість країн випускала гроші у вигляді золотих монет.
Золотозливковий стандарт (з початку XX ст. до Першої світової війни) передбачає обмін кредитних грошей на злитки золота вагою до 12,5 кг;
Генуезька валютна система (1922 – 1944 pp.). В її основу був покладений золотодевізний (золотовалютний) стандарт, який передбачав обмін кредитних грошей на девізи (іноземну валюту), а потім на золото.
II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
В основу був покладений золотодоларовий стандарт.
Поряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став виконувати американський долар. У доларах проводилася основна маса міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку.
Для забезпечення сталості світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав свою діяльність у березні 1947 р.
III. Ямайська валютна система (створена в 1976 р. і по сьогодні).
У січні 1976 р. угодою країн-членів МВФ був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси. Членам МВФ було надане право самим вибирати режими своїх валютних курсів.
У 1969 р. МВФ створена колективна валютна одиниця, альтернативна золоту і долару, СДР “Спеціальні права запозичення”, але свого головного призначення їй виконати не вдається.
Європейська валютна система (1979 р.) запровадила свою валютну одиницю – ЕКЮ, яка виконувала дві функції: міри вартості (засобу для встановлення курсів валют шляхом прирівнювання до неї курсів національних європейських валют) і засобу платежу в міжнародних розрахунках.
З часом ЕКЮ поступилася місцем ЄВРО (1999 р. – початок запровадження). Ця валюта покликана виконувати всі функції повноцінних грошей. З 1 січня 2002 р. євро увійшов до готівкового обігу.
76
Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.
Рис. 15.9. Причини міжнародної міграції робочої сили
Рис. 15.10. Форми міжнародної міграції робочої сили
Тенденції розвитку ММРС:
— поширення міграційних процесів робочої сили практично на всі країни світу;
— головний напрям міграції робочої сили: з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками у найрозвиненіші країни;
— активізація міграційних процесів із однієї розвиненої країни в іншу;
— пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економічними системами;
— виникнення нової форми міграції робочої сили – міграції науково-технічних кадрів;
— посилення тенденції “втеча умів” із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;
— утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Венесуела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);
— зростання частки “молодої міграції”;
— розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жорсткішою міграційною політикою США і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити приплив іноземної робочої сили.