56-60

56

Державне регулювання стає вкрай необхідним враховуючи:

- високу зношеність основних фондів, підвищену ресурсомісткість;

- необхідність розвитку конкуренції, з одного боку, і державного розподілу ресурсів – з другого;

- слабкість грошового обігу, який диктує здійснення системи заходів що­до стабілізації і зміцнення гривні;

- відсутність чіткої соціально-економічної перспективи;

 - монополізм, тіньову координацію, а інколи і безпосередній контроль еко­номіки мафіозними структурами.

Основні принципи активізації державного регулювання економіки:

• узгодження короткострокових і перспективних цілей при прийнятті управлінських рішень;

• узгодження фундаментальних і поточних завдань;

• оволодіння механізмами реалізації цілей.

Макроекономічна політика держави – це політика уряду, спрямована на регулювання економіки в цілому з метою забезпечення її стабільності та ди­намічного розвитку.

Дослідники виділяють такі основні напрямки державної політики:

Інституційна політика – цілеспрямовані дії держави з перетворення або усунення економічних інститутів, формування нових.

Структурно-інвестиційна політика забезпечує форму­вання ринкових суб’єктів, надає державну підтримку виробнику продукції, на яку є і буде в найближчому майбутньому попит.

Промислова політика охоплює: встанов­лення конкретних цілей у результаті аналізу реальних можливостей розвитку; встановлення системи пріоритетів у розвитку; конкретизацію етапів досягнення стратегічних ці­лей.

Фінансова політика – це необхідні перспективні програми, узгоджені з організаційно-інституційними перетвореннями.

Соціальна політика – це насамперед соціальний захист найменш забез­печених верств населення.

Державна політика в широкому розумінні охоплює всі дії держави у сферах податкової, цінової, кредитної, дотаційної, зовнішньоекономічної політики, реформування відносин власності та інших, що мають вплив на розвиток промисловості; у вузькому розумінні - управління окремими га­лузями і підприємствами, зміна обсягів випуску продукції, структури ви­робництва, створення нових галузей, сприяння малому бізнесу, економії ресурсів тощо.

 

 

 

 

57

Виробництво має постій­но повторюватись і відновлюватись, оскільки воно є основою забезпечення існування людини.

Відтворення – безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення всіх еле­ментів економічної системи – продуктивних сил, економічних відносин та госпо­дарського механізму.

Суспільне відтворення – це економічний процес, в якому виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва – продукт.

Дослідження суспільного відтворення дає змогу з’ясувати: під впливом яких чинників протягом багатьох років відбувалися кількісні та якісні зміни у суспільних продуктивних силах; що зумовило їх сучасну структуру; яке значення мають розподіл та споживання сукупного продукту.

Розрізняють такі види суспільного відтворення:

 

Рис. 12.1. Види суспільного відтворення

За простого відтворення процес виробництва і випуск створених благ здійснюється щорічно у незмінному масштабі. За сучасних умов воно поширене серед найбідніших країн.

Звужене відтворення спричиняють економічні кри­зи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є яви­щем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-х роках XX ст. в перехідній економіці України.

Розширене відтворення – це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

У зв’язку з тим, що економіка розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:

— між виробництвом і споживанням;

— між підрозділами національного виробництва;

— між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

— між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромаджен­ням;

— між споживанням і заощадженням;

— між заощадженнями та інвестиціями та ін.

 

 

 

58

Економічне зростання – це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни.

Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави.

Розрізняють три типи економічного зростання:

Екстенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості ви­робничих ресурсів:

• збільшення чисельності зайнятих;

• збільшення обсягу капіталу;

• залучення більшої кількості природних ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто:

• технологічного прогресу;

• рівня освіти та професійної підготовки кадрів;

• економії за рахунок зростання масштабу виробництва;

• покращення розподілу ресурсів;

• також впливають законодавчі, інституційні та інші фактори.

Змішаний (реальний) тип економічного зростання – зростання вироб­ничих потужностей внаслідок збільшення кількості використання факторів виробництва і вдосконалення техніки та технологій. Тобто, він поєднує інтенсивні та екстенсивні типи.

За темпами розрізняють високий та низький темпи економічного зрос­тання. Але не завжди високий темп є кращим, тому що це може впливати на якість продукції та структуру виробництва.

Також економічне зростання повинно бути безперервним та пропорцій­ним.

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1) абсолютного приросту реального обсягу виробництва, який визначається за формулою:

∆ Y = Yt – Yt-1 ,

де ∆ Y – приріст ВВП, ВНП чи НД;

Yt – обсяг ВВП, ВНП чи НД у період t;

Yt-1 – обсяг ВВП, ВНП чи НД у період, попередній періо­дові t.

 

2) темпу економічного зростання, який визначається за формулою:

Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з’являється більша можливість для вирішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, під­вищується матеріальний добробут та рівень життя населення.

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факто­рами зростання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

І. Фактори пропозиції:

1. Кількість та якість природних ресурсів.

Земельні ресурси. Україна займає 40-ве міс­це у світі за площею, та 21-ше місце за кількістю земельних ресурсів.

Мінеральні ресурси. Запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, різноманітної сировини для будівельних матеріалів.

Рекреаційні ресурси. Знаходяться на узбережжі Чорного та Азовського морів, а також у Карпатах.

2.  Кількість та якість трудових ресурсів.

Показниками є чисельність працездатного населення та продуктивність праці.

Кількість населення зменшується, збільшується кількість осіб похилого віку, народне господарство втрачає кваліфіковані кадри.

3. Обсяг основного капіталу або основних фондів.

Виробничий потенціал України раніше був зорієнтований на машинобу­дівну, добувні галузі та воєнний комплекс.

4. Нові технологи (НТП).

НТП залежить від витрат на наукові дослідження. Ви­датки бюджету на науку дуже незначні (близько 3%).

II. Фактори попиту:

Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба за­безпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це по­требує підвищення сукупного попиту

III. Фактори розподілу:

Стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу на­ціонального продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Поряд з факторами, які зумовлюють економічне зростання, існують такі, що стримують його.

До факторів, які стримують економічне зростання, належать:

• обмеження з боку сукупного попиту;

• соціально-політична атмосфера у країні;

• ресурсні та екологічні обмеження.

До факторів, які негативно впливають на економічне зростання, на­лежать:

• злочинність та корупція;

• недобросовісне ставлення до праці;

• припинення роботи під час страйків, трудових конфліктів;

• несприятливі погодні умови, тобто все те, що стримує зростання продук­тивності праці.

Позитивні наслідки економічного зростання:

• економічне зростання дозволяє забезпечити більш високий рівень життя;

• дає змогу здійснювати нові програми поліпшення життя бідних верств населення;

• впливає на авторитет країни у світі;

• полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів.

Негативні наслідки економічного зростання:

• економічне зростання часто призводить до руйнування середовища, у якому мешкають люди;

• призводить до перетворення працівників у додаток до машини;

• зростання ВВП і багатства не вирішують проблему бідності;

• автоматизація виробництва сприяє різкому скороченню робочих місць і призводить до збільшення безробіття.

 

 

 

 

 

59

Важливою рисою ринкової економіки є її нестабільність. Чергування під­несень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток хвилеподібно зростаючий характер. Хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а у формі економічних циклів.

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою рин­кової економіки.

Економічний цикл – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

 

 

 

Рис. 12.2. Модель економічного циклу

 

Фази економічного циклу

Рівень економічної активності складають такі показники: рівень зайнятості, рівень без­робіття, обсяг випуску виробництва.

 

Спад (криза, рецесія).

— перевиробництво товарів порівняно з попитом на них;

— значне скорочення обсягів виробництва;

— падіння цін;

— дефіцит вільних грошових засобів, необхідних для пла­тежів;

— біржовий крах та банкрутство підприємств;

— зростання безробіття;

— падіння рівня заробітної плати;

— падіння рівня прибутку;

— масове знищення товарів, устаткування тощо;

— недостатність кредитних ресурсів.

Дно (депресія, застій).

Найнижча точка спаду циклу – критич­на точка в економіці.

— “застій” виробництва;

— низький рівень цін та зайнятості;

— найбільша кількість банкрутств;

— відсутність нових інвестицій;

— ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення.

— розширення виробництва до відновлення докризового рівня;

— зростання цін;

— модернізація вироб­ництва;

— зростання зайнятості;

— активізація попиту;

— відновлення інвестицій.

 

Пік (піднесення, експансія, бум).

—   розширення виробництва;

—   швидке зростання зайнятості;

— зростання заробітної плати та інших видів доходів;

— масове оновлення капіталу;

— підвищення рівня цін;

— зростання пропозиції, яка з часом перевищує попит і ство­рює умови для нової кризи.

 Все це призводить до входження економіки у новий економічний цикл.

Тривалість фази падіння у західних країнах становить півроку або півтора року, в Україні вона тривала десять років.

Виділяють два основних під­ходи до визначення причин циклів.

Перший пов’язаний з зовнішніми (екзогенними) факторами, які перебу­вають за межами економічної системи:

• політичні та випадкові події (війни, революції, перевороти тощо);

• зміни чисельності населення (міграція);

• поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп’ютери);

• відкриття нових земель та родовищ корисних копалин;

• погодно-кліматичні зміни тощо.

Другий – з внутрішніми (ендогенними) факторами, які притаманні даній економічній системі:

• нестабільність витрат;

• зміна цін на ресурси (нафту, газ та інші види сировини);

• діяльність держави у сфері регулювання економіки (зміни у кредитно-грошовій, податковій політиці) тощо.

Поєднання або комбінація зовнішніх та внутрішніх факторів і стають причи­нами економічних циклів.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань.

Короткі цикли - цикли Джозефа Кітчина.

Тривалість: 3 роки і 4 місяці.

Вони пов’язані з відновленням економічної рівно­ваги на споживчому ринку. Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли (промислові) - цикли Клемента Жугляра.

Тривалість: 8 – 10 років.

Причину цих циклів вбачали в періодич­ності оновлення основного капіталу і пов’язували зі зменшенням по­питу на устаткування і споруди.

Довгі цикли – цикли Миколи Кондратьєва.

Тривалість: 45 – 60 років.

Існування довгих циклів пов’язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфраструктури.

М. Кондратьєв у великих циклах (хвилях) виділяв дві фази:

• І фаза – висхідна хвиля (25 – 30 pp.) – це довгострокове піднесення, що ви­никає на базі нових наукових відкриттів, змін технології, її супроводжу­ють значні соціальні коливання (війни, революції);

• II фаза – низхідна хвиля (20 – 25 pp.), криза виникає тоді, коли стара струк­тура економіки вступає в конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.

 

 

 

 

 

60

Усе населення можна поділити на три категорії:

1.   Зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робо­чий день.

2.   Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто, людина вважається без­робітною, коли вона відповідає трьом критеріям одночасно: не має робо­ти, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж приступити до роботи.

Зайняті та безробітні становлять економічно активне населення або робо­чу силу.

3.   Економічно пасивне населення – це люди до 16 років, ті, хто перебувають у спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, ви­правних закладах), а також дорослі, які потенційно мають можливість пра­цювати, але не працюють і не шукають роботи (військові строкової служби, перебувають на пенсії, жінки, які доглядають дитину; мають інвалідність або просто не шукають роботи).

Таким чином, усе населення складається з економічно активного насе­лення (зайнятих та безробітних) та економічно пасивного.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення ВВП та НД.

В Україні працездатне населення – це жінки віком від 16 до 55 років та чоловіки віком від 16 до 60 років.

Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не ви­рішивши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати робочу силу.

Існує два види безробіття: добровільне і вимушене.

Добровільне безробіття пов’язане з тим, що у будь-якому суспільстві є лю­ди, що за своїм психічним складом та з інших причин не хочуть працювати.

Вимушене безробіття зумовлене чин­никами, що перебувають поза вибором людини.

Добровільне та вимушене безробіття проявляються у відповідних формах.

Найважливіші форми безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Кожна з форм безробіття має свої причини. Тому визначення форм по­в’язують з причинами, що їх породжують, тривалістю та типом безробіття.

1. Фрикційне безробіття виникає у зв’язку з тим, що з’являється невідповідність між попитом і про­позицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та інши­ми ознаками. Ця форма пов’язана з пошуком та очікуван­ням роботи, що відповідає певній кваліфікації, уподобанням і рівню винагороди.

Фрикційне безробіття є добровільним і короткостроковим.

2. Структурне безробіття зумовлене тим, що попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Внаслідок цього виникає ситуація, коли структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць.

Структурне безробіття є переважно вимушеним і значно тривалішим, ніж фрикційне.

Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття, за якого досягається потенційний обсяг національного виробництва, немає інфляції та спостерігається повна зайнятість.

Повна зайнятість – така зайнятість, при якій зберігається конкуренція на ринку праці та забезпечуєть­ся ефективне використання найманої праці.

3. Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Це відхилення фактичного безробіт­тя від природного в той чи інший бік.

Існують й інші форми безробіття, які не значно впливають на економіку:

Сезонне безробіття – вимушена форма безробіття, зумов­лена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство, цукроваріння, лісництво, риболовецькі галузі тощо).

Технологічне безробіття – вимушена форма безробіття, пов’язана зі звільненням працівників у зв’язку з запроваджен­ням нової високопродуктивної техніки та технології.

Молодіжне безробіття стосується молоді, яка вперше ви­ходить на ринок праці й не може отримати роботу, оскільки вони ще не мають досвіду, належної ква­ліфікації.

Важливо також виділити два типи безробіття: відкрите і приховане.

Відкрите безробіття – така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реє­струється у службі зайнятості.

Приховане безробіття пов’язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти.

Рівень безробіття визначається відношенням кількості безробітних до чисельності робочої сили, позначається буквою и і вимірюється у відсотках:

                                 

 

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів.                       

Рівень зайнятості визначається як відношення кількості зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старших:

 

                         

      

Але ці розрахунки приблизні, тому що:

1. Не всі безробітні реєструються на біржі праці;

2. Люди займаються нелегальним бізнесом;

3. Існує приховане та сезонне безробіття.

 

Вплив безробіття на обсяг річного національного виробни­цтва дослідив американський учений Артур Оукен. 

Він виявив математично зв’язок між перевищенням фактичного рівня безробіття над природним і втратами ВВП:

 

де β – коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена);

U – фактичний рівень безробіття;

U* – природний рівень безробіт­тя;

Y * – потенційний обсяг ВВП;

Y – фактичний обсяг ВВП.

 

З наведеної формули можна вивести залежність обсягу випуску продук­ції від рівня фактичного безробіття та зобразити схематично так звану криву Оукена.

 

 

Рис. 12.3. Графік кривої Оукена

 

Y – обсяг виробництва;

U – природний рівень безробіття;

т. А – повна зайнятість.

 

Економічні та соціальні наслідки впливу безробіття.

 

Безробіття – це не тільки економічна проблема, а й соціальна, яка при­зводить до наступних явищ:

• відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП порівняно з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості;

• збільшення податків у суспільстві (для покриття зростаючих виплат до­помоги по безробіттю);

• скорочення сукупного попиту;

• втрата кваліфікації робітників, що може згодом зумовити значне знижен­ня заробітної плати або нові звільнення;

• зниження життєвого рівня тих, хто втратив робочі місця;

• моральний занепад, можливий розпад сім’ї;

• погіршення фізичного і психологічного стану – підвищується рівень сер­цевих захворювань, алкоголізму та самогубств;

• громадське та політичне безладдя, соціальна та політична напруженість у суспільстві.