Слово “аграрний” від лат. agrarius означає “земельний”.
Аграрні відносини – це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.
Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.
Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, мінеральних добрив тощо.
Особливість аграрних відносин зумовлена і тим, що земля є одночасно предметом праці та засобом виробництва.
Сучасний земельний фонд України становить 60 млн. га, з яких 42 млн. га або майже 70% – це сільськогосподарські угіддя.
Відповідно до цих факторів у сільському господарстві безпосередньо взаємодіють дві групи об’єктивних законів: природно-біологічні й соціально-економічні.
Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері тісно переплітається з природним, виникають такі особливості сільськогосподарського виробництва:
- природно-кліматичні умови, структура ґрунту та інші біологічні чинники впливають на нестійкість сільського господарства, а також породжують коливання у зайнятості робітників;
- особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв’язку із сезонним характером виробництва;
- остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції;
- спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природно-кліматичними факторами;
- значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств не набуваючи товарної форми;
- велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення.
Взаємодія суб’єктів аграрних відносин є основою економічних відносин у цьому секторі. Ці суб’єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а й з представниками інших галузей і суспільством в цілому.
Характер і особливості аграрних відносин визначаються насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва. У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми:
Згідно із Земельним кодексом, прийнятим у жовтні 2001 р. парламентом України, суб’єктами права власності на землю є:
- громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;
- органи місцевого самоврядування – на землі комунальної власності;
- державні органи – на землі державної власності.
Іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства можуть стати власниками лише земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об’єкти нерухомості, які належать їм на правах приватної власності.